Friday, February 11, 2011

Référendum sur la souveraineté du Quebec: Marois ne prend pas d'engagement



Ranimer la flamme souverainiste passe par l'affirmation de... (Photothèque Le Soleil)
(Québec) Un prochain gouvernement du Parti québécois tiendra-t-il, oui ou non, un référendum sur la souveraineté dans un premier mandat? Nous ne le saurons pas.

La chef péquiste Pauline Marois éludera cette question chaque fois qu'elle lui sera posée, même pendant la prochaine campagne électorale.

«Je ne prendrai pas d'engagement de ne pas en tenir. Et je ne prendrai pas d'engagement d'en tenir, dit-elle. Je pendrai cette décision au moment jugé approprié.»

«Au moment jugé approprié.» C'est la formule que devraient adopter les militants du Parti québécois lors de leur grand congrès d'avril - celle proposée par la direction du parti.

En ne précisant rien, Pauline Marois ne demande-t-elle pas une carte blanche aux Québécois? «C'est une carte blanche qui n'est pas si blanche que ça parce que, avant de tenir un référendum, il y aura des débats à l'Assemblée nationale. Et ce n'est pas une carte blanche dans la mesure où les Québécois auront toujours le loisir de dire non, si l'on en tient un», répond la chef péquiste en entrevue au Soleil.

Les militants péquistes réclamant des éclaircissements à ce sujet ne les auront pas. Ceux qui espèrent la fixation d'un «moment de vérité» - l'assurance qu'il y aura bel et bien une consultation référendaire - seront déçus.

À la décharge de la chef péquiste, il faut dire que la très grande majorité des membres du parti appuient le libellé du nouvel article 1 tournant autour de ce fameux «moment approprié».

Que ses adversaires politiques dénoncent un «flou» pendant les 30 jours de la prochaine campagne électorale ne la trouble pas. Elle s'estime en terrain solide parmi les siens.

À la fin des années 90, «on croyait qu'il y aurait des éléments conjoncturels qui nous permettraient de ranimer le débat» sur la souveraineté, se souvient la chef.
Prendre l'initiative
Le Parti québécois «réagissait» aux événements. Avec son projet de «gouvernance souverainiste», il veut les initier.

«Fini d'attendre le grand soir! Il faut préparer le terrain.»

D'ici à la tenue d'un éventuel troisième référendum, un gouvernement péquiste exigera d'Ottawa le rapatriement d'espaces fiscaux, ainsi que le transfert de budgets dans des domaines comme la langue, l'environnement, la culture, le développement économique et l'immigration.

Ne dites pas à la chef qu'elle cherche à créer des querelles avec Ottawa. «Je trouve ça incroyable qu'on dise qu'on veut provoquer Ottawa, alors que c'est Ottawa qui nous provoque.» Il ne respecterait pas les champs de compétence du Québec.

«C'est quoi cette affaire-là? C'est eux qui décident d'investir dans des chaires universitaires; c'est eux qui décident de mettre des conditions aux transferts en santé, alors qu'ils n'ont rien à faire là, rien à voir là-dedans.»

Ranimer la flamme souverainiste passe par l'affirmation de questions touchant à l'identité, pense le Parti québécois. Il misera là-dessus.
Laïcité et loi 101
D'où le projet, plutôt consensuel, d'une Charte de la laïcité, mais aussi des propositions plus controversées, comme celle d'étendre l'application de la loi 101 au réseau d'enseignement collégial.
Pauline Marois peaufine son argumentaire : «Quand on vit à Montréal, la menace est énorme. Actuellement, on voit un mouvement d'anglicisation qui est reparti.»

Pour que davantage de jeunes francophones puissent véritablement apprendre l'anglais, elle souhaite instaurer des cours intensifs dans cette langue au secondaire.

Toujours sur le plan «identitaire», la chef péquiste a indiqué durant l'entrevue qu'il n'est pas question pour elle de jeter à la poubelle le projet de loi présenté par son parti en 2007 proposant de rendre inéligibles aux élections provinciales, municipales et scolaires les nouveaux arrivants qui n'auraient pas une connaissance «appropriée» du français au bout de trois ans.

Ils pourraient voter, mais pas se présenter aux élections.

Elle déteste que Jean Charest l'ait déjà accusée de vouloir créer «deux classes de citoyens» au Québec. Elle réplique par une question : «Est-ce qu'un État accepterait que quelqu'un veuille représenter des gens sans être capable de parler la langue de la majorité?»

Le Soleil, Jean Marc Salvet

День хворого: більшість українців страждають перед смертю

Львів – 11 лютого – Всесвітній день хворого. Він встановлений у 1992 році Іваном Павлом ІІ, щоб привернути увагу суспільства до догляду за хворими і немічними, полегшити їхні страждання перед смертю. Експерт із Ватикану з питань опіки над невиліковно хворими, професор, отець Арнальдо Панграцці зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода, що українська держава має розвивати паліативну допомогу.

Життя неможливе без терпіння, але водночас терпіння неможливе без надії, зазначив отець з Італії Арнальдо Панграцці. Він є автором численних книг про опіку над важкохворими, кілька з них перекладені українською мовою і вчать медиків доглядати за людьми, які хворіють невиліковною недугою. Отець працює з важко хворими, багатьом допомагав аж до моменту смерті.

Важливо зрозуміти страждання хворої людини


Із досвіду отець переконався, що кожна людина переживає кризу, коли дізнається про важку недугу. Вона почувається роздратованою, депресивною, розгубленою, розчарованою, зрадженою, безсилою, її опановують численні страхи – смерті, перед невідомістю, розлуки з рідними, бути тягарем для родини. Такий стан нормальний для особи, яка дізналась про свою хворобу, а тому не потрібно її змінювати, а важливо зрозуміти її страждання, каже професор. Важливо, щоб держава розвивала паліативну опіку, яка має забезпечити належне обслуговування і комфорт пацієнта, полегшує страждання людини, де працює група фахівців, в тому числі психологи і священик.

Італія виділяє значні кошти для паліативної допомоги, а це опіка над хворими вдома, денні стаціонари, хоспіси. Законодавство гарантує гуманну медицину італійцям. Сьогодні мовиться про те, щоб дозволяти людині помирати вдома, бо серед рідних їй легше пережити перехід у вічний світ, зазначив експерт.

«Процес вмирання вдома – це процес гуманізації вмирання, але це має відбуватись у супроводі медика. В Італії міністр охорони здоров’я 14 років тому дав поштовх розвитку паліативної опіки. У нас є хоспіси і паліативне лікування вдома, коли приходять лікарі, медсестри, психологи. Ці два напрямки ми розвиваємо», – розповів професор, отець Арнальдо Панграцці.

Біль змінює людей, але не українських політиків


Тим часом в Україні, де спостерігається старіння населення, висока смертність, невиліковно хворих, як правило, виписують із шпиталів додому. Людина опиняється сама у чотирьох стінах, без медичного нагляду, духовного, відтак у великих стражданнях очікує смерть.

Розвиток паліативної опіки – це ознака цивілізованого суспільства, наголосив отець Арнальдо. Можливо, одним із способів змінити ситуацію в Україні було б те, якби хтось із українських політиків важко захворів і тоді зрозумів би, як важливо забезпечити людині гідну смерть. А якщо політик пережив втрату рідної людини чи хворобу, і біль не змінив його, то у людей виникає природне запитання, чому?

«Якби хтось пережив із українських політиків оту межу життя і смерті, то може б розвивав паліативну допомогу, дбав про вмираючих людей, проводив реформи у медицині. Українцям потрібно більше говорити на конференціях, на суспільному рівні про людські страждання і про помирання з гідністю. Це б сприяло культурним перемінам у суспільстві. Біль має міняти людей, їхню поведінку, а якщо не міняє, то для мене це дуже дивно. Тому справедлива реакція українців, коли стаються якісь біди з депутатами, чиновниками, то вони дивуються, чому цей біль залишається стерильним, нічого не навчив тих людей», – зауважив отець.

Щороку в Україні близько 800 тисяч важкохворих потребують спеціального догляду. Однак у державі працює понад 10 хоспісів, тому потрапити у такий шпиталь може далеко не кожен, а радше лише за домовленістю. На думку експерта з Ватикану, необхідно змінити українське законодавство, яке б гарантувало належні умови для невиліковно хворих, щоб останні дні життя людини проходили не в муках. 
Автор - Галина Терещук
Джерело - Радіо Свобода