2009 р. є визначним роком для європейського континенту, бо саме 20 років тому з Європи розпочався крах комуністичної системи. За цей час виросло покоління молоді, яке ніколи не знало, що таке поділ Європи. У «Старому світі» активізувалися інтеграційні процеси. Підписання Маастрихтської угоди у 1992 р. започаткувало нову добу в історії Європи – добу Європейського Союзу. За останні 20 років функціонування ЄС наповнилося глибоким змістом, а саме об’єднання прийняло до своїх лав 15 країн – переважно з Центральної та Східної Європи. Глибока фінансово-економічна криза 2007-2009 рр, а також внутрішні проблеми, що накопичилися в організації, змусили пригальмувати процес подальшої інтеграції Європи та перейти до «м’якших» форм співпраці з державами, що не встигли стати повноцінними членами ЄС до початку глобальної економічної кризи. Однією з таких форм є програма Східного партнерства, зініційована у 2008 р. Польщею та Швецією – відносно новими членами ЄС (Швеція стала членом організації у 1995 р, а Польща у 2004 р).
У проект залучені 6 країн: Україна, Молдова, Білорусь, Грузія, Вірменія та Азербайджан.
До основних сфер, де пропонується зміцнити співпрацю, належать:
У проект залучені 6 країн: Україна, Молдова, Білорусь, Грузія, Вірменія та Азербайджан.
До основних сфер, де пропонується зміцнити співпрацю, належать:
- Праця над умовою про асоціацію, яка включатиме комплексне порозуміння про зону вільної торгівлі між ЄС та 6 країнами партнерами;
- Фінансування комплексних програм, що мають покращити адміністративну структуру української влади;
- Інтеграція з економіками країн ЄС, що передбачає зближення українського законодавства з законодавством ЄС;
Створення економічного союзу між учасниками проекту Східного партнерства;- Співпраця в боротьбі проти корупції, організованої злочинності, нелегальної міграції;
Збільшення мобільності робочої сили та перспективи відкриття ринків праці ЄС для українців;
Посилення енергетичної безпеки України;
Реалізація програм, що спрямовані на подолання економічної і соціальної нерівності в Україні;
Реалізація індивідуальних програм (охорона кордонів, допомога у ліквідації наслідків стихійного лиха, підвищення енергетичної ефективності та відновлюваних джерел енергії);
Посилення контактів між Україною та ЄС і між їх громадянами;
Додаткова фінансова допомога
У проекті акцент зроблено на створенні зони вільної торгівлі, підписанні угоди про асоціацію, лібералізації візового режиму для країн, що беруть участь у проекті, співпраці задля енергетичної безпеки.
Позаяк, програма Східного партнерства викликало неоднозначну реакцію з боку країн, які залучені у цей проект. Чимало експертів з України, Молдови, Грузії заявляють про те, що Східне партнерство може стати крапкою у їх перспективах стати повноцінними членами ЄС у найближчому майбутньому. Існують серйозні побоювання, що Україна, Молдова, Грузія та Білорусь стануть буферними державами між Європейським Союзом та Росією. Досі не підписана угода про вільну торгівлю між ЄС та Україною. Громадська думка ЄС стосовно подальшого розширення щороку стає негативною. Вибори до Європейського парламенту у 2009 р. посилили вплив правих та ультраправих сил, що зазвичай виступають проти подальшого розширення ЄС на схід. У цій ситуації дуже актуальним видається нагадування західним та центральним європейцям фундаментальних переваг розширення Євросоюзу у східному напрямку. Ця праця покликана дати чіткі та конкретні відповіді на такі питання як:
Позаяк, програма Східного партнерства викликало неоднозначну реакцію з боку країн, які залучені у цей проект. Чимало експертів з України, Молдови, Грузії заявляють про те, що Східне партнерство може стати крапкою у їх перспективах стати повноцінними членами ЄС у найближчому майбутньому. Існують серйозні побоювання, що Україна, Молдова, Грузія та Білорусь стануть буферними державами між Європейським Союзом та Росією. Досі не підписана угода про вільну торгівлю між ЄС та Україною. Громадська думка ЄС стосовно подальшого розширення щороку стає негативною. Вибори до Європейського парламенту у 2009 р. посилили вплив правих та ультраправих сил, що зазвичай виступають проти подальшого розширення ЄС на схід. У цій ситуації дуже актуальним видається нагадування західним та центральним європейцям фундаментальних переваг розширення Євросоюзу у східному напрямку. Ця праця покликана дати чіткі та конкретні відповіді на такі питання як:
Чому ЄС має розширюватися на схід, а не на південь?
Які переваги отримають теперішні члени Євросоюзу у разі приєднання України до ЄС?
Які країни та регіони виграють найбільше від цього розширення?
Які ризики несе приєднання України до ЄС? Які країни та регіони можуть найбільше постраждати?
Чи готовий Євросоюз включити до свого складу таку велику за розмірами та чисельністю населення державу як Україна? Чи не час ЄС зупинитися у своєму розширенні?
Чи є Україна європейською державою історично і ментально? Чи поділяють українці європейські цінності? Як Україна може зміцнити, а не розхитати європейську інтеграцію?
Як приєднання України вплине на стосунки між Євросоюзом та Росією?
Україна є найбільшою за площею державою Європи (більше 600 000 кв. км) та другою за економічним значенням (після Туреччини) країною-потенційним кандидатом у члени ЄС. Саме тому обговорення питання включення України до ЄС є життєво важливим.
Чому ЄС має розширюватися на схід, а не на південь?
Південний напрямок розширення (Середземноморський союз) ґрунтується на поглибленні соціально-економічної співпраці з країнами Південного Середземномор’я, що з фізико-географічної точки зору є частиною Африканського та Азійського регіонів, а з цивілізаційного ракурсу – переважно арабського світу (за винятком Туреччини). Середземноморський союз (Барселонський процес) не має на меті прийом нових членів до складу ЄС (за винятком Туреччини) і ґрунтується насамперед на поглибленні соціально-економічної співпраці. Однак Європейський Союз має дуже тісні торговельно-економічні зв’язки з деякими країнами Латинської Америки, але ніхто не заявляє про те, що Мексика або Чилі можуть стати членами Європейського Союзу. Так само несерйозними виглядають твердження, що Туніс або Єгипет мають стати в осяжному майбутньому членами ЄС. Варто пам’ятати, що по-перше, Європейський Союз – це не тільки економічна організація, але також цивілізаційна, і по-друге, Копенгагенські критерії вступу містять солідні політичний та соціально-гуманітарний компоненти.З фізико-географічної точки зору за межами ЄС лишаються 12 суто європейських держав (тобто основна територія яких знаходиться тільки у межах європейського континенту):
9 країн Центрально-Східної Європи - Хорватія, Чорногорія, Сербія, Албанія, Македонія, Боснія і Герцоговина, Молдова, Україна та Білорусь. У цьому регіоні мешкає 85 млн. людей з найнижчим рівнем життя у «Старому світі» (передусім це стосується Албанії, Македонії, України та Молдови). Ці держави поки що не готові стати членами ЄС через невідповідність соціально-економічним, екологічним або політичним стандартам Європейського Союзу. Найближче наблизилася до вступу до ЄС Хорватія, що сподівається отримати повноцінне членство у 2011 р. З країн Східної Європи тільки одна Білорусь на офіційному рівні не висловлює бажання вступати до лав ЄС. Окрім того, ця країна є абсолютно неготовою до вступу.
3 країни Західної Європи (Норвегія, Швейцарія, Ісландія) населяють лише 11 млн. осіб, але мають соціально-економічні стандарти розвитку вищі, ніж в середньому по ЄС. Ці держави не прагнуть ставати членами європейської спільноти формально, хоча фактично беруть активну участь у європейських справах. Саме ці країни є найбажанішими кандидатами на вступ.
Росія і Туреччина, хоч частково і займають європейську територію, але більша частина площі цих країн знаходиться в Азії. Суперечливою є спроба членства країн Закавказзя, оскільки з фізико-географічної точки зору Грузія, Вірменія та Азербайджан знаходяться в Азії, а ментально - близькі до держав Близького Сходу (Лівану з потужною християнською громадою та ісламсько-світської Туреччини). Виходячи з вище наведеного, можна стверджувати, що для ЄС ключовий напрямок географічного розширення – схід та південний схід.
Європа як континент країн-націй завжди була поділена цивілізаційно: у VIII-XIII ст. кордони Європи атакували араби, у XIV-XVII ст. - турки (євразійці) і у XVII-XX ст. росіяни (євразійці). Останній поділ Європи – це, на перший погляд, поділ за ідеологічною ознакою (комунізм і капіталізм), але насправді це також поділ між європейською та євразійською цивілізаціями. 1990-ті роки були часом возз’єднання західних та східних європейців, коли єльцинська Росія здавала свої позиції у геополітичній площині. Однак Росія часів Путіна почала поступово надолужувати втрачене, загрожуючи тим самим новому поділу Європи.
Аби запобігти цьому, не можна зачиняти двері Україні, Молдові, Білорусі, Грузії, оскільки шанс, наданий історією у 1989-1990 рр. надається лише один раз на століття.
Які переваги отримають теперішні члени Євросоюзу у разі приєднання України до ЄС?Найбільші переваги від розширення ЄС лежать в соціально-економічній площині. У перші роки після вступу України до Європейського Союзу макроекономічний вплив розширення буде доволі обмеженим, оскільки використання ефекту росту займе певний час. Позаяк, це не повинно відволікти увагу від короткострокових бізнес-можливостей у певних секторах, зокрема в інфраструктурі (транспорт, енергія, вода, навколишнє середовище) та послугах (включаючи фінансові послуги).
Переваги для ЄС від приєднання України такі:
Темпи росту ВВП. Включення України до ЄС збільшить темпи росту ВВП Європейського Союзу. Про це свідчить досвід приєднання Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини та інших країн. У період 2004-2007 рр. ріст ВВП Австрії пришвидшився на 1,5%, а Німеччини – на 0,5%. Цsterreichische Nationalbank: Osterweiterung der EU: Auswirkungen auf die EU 15 und insbesondere auf Цsterreich, in: Berichte und Studien 2/2002.
https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/AU.html
Експортні можливості. Включення України до ЄС пришвидшить темпи росту ВВП України, що у купі з її зростаючою купівельною спроможністю стимулюватиме імпортний попит і, як наслідок, експортні можливості країн-членів ЄС. Тож, Україна може стати новим ринком для збуту продукції Євросоюзу. Скасування товарного контролю на кордонах, зняття протекціоністських бар’єрів сприятимуть активнішій торгівлі у межах ЄС. У період між 1997 і 2007 рр. торгівля між старими та новими членами ЄС збільшилася у 4 рази. При цьому, «старі» члени ЄС мають позитивне торгове сальдо у торгівлі з новими членами Євросоюзу. У випадку з Україною ситуація навряд чи буде інакшою, що допоможе «старим» членам ЄС покращити стан свого торговельного балансу. Свідченням того, що для більшості європейських експортерів Україна лишається «terra incognita» є показники торговельного обороту з Україною: у 2008 р. експорт з країн ЄС до України становив лише 25 млрд. Євро, що майже утричі менше, ніж аналогічний експорт з ЄС до Туреччини.http://ec.europa.eu/trade/issues/bilateral/countries/turkey/index_en.htm http://ec.europa.eu/trade/issues/bilateral/countries/ukraine/index_en.htm
Нові робочі місця. Збільшення експорту з країн ЄС до України створить додаткові робочі місця у «старих» членах ЄС, а крупні транснаціональні компанії Євросоюзу зможуть без обмежень користатися послугами кваліфікованої та працелюбної робочої сили з України. Інвестори почуватимуться впевненіше, бо працюватимуть у рамках уніфікованого законодавства Європейського Союзу, що захищає права власності, у тому числі інтелектуальної.
Впорядкування нелегальної міграції. Нелегальні мігранти з України (а це кілька міліонів осіб) матимуть змогу легалізуватися у державах ЄС, як наслідок – повноцінно сплачувати податки у національні скарбниці країн організації, або ж повернутися до себе додому внаслідок поліпшення соціального-економічного стану у себе на батьківщині.
Конкурентоспроможність економіки. Перенесення найбільш неконкурентоспроможних галузей (з точки зору цінового чинника) з ЄС до України посилить загальну конкурентоздатність європейської продукції, оскільки посилення конкуренції у межах ЄС зробить її продукцію конкурентоспроможнішою у світових масштабах. Україна відома висококваліфікованою робочою силою (чого бракує Туреччині), а зарплатні у більшості галузей нижчі, ніж у сусідніх Польщі, Росії або Румунії. Велика кількість в Україні науковців (на душу населення вища, ніж в Іспанії або Італії) і студентів (більша, ніж у Польщі або Франції) зробить економіку ЄС більш науково і технологічно місткою. Включення України до ЄС посилить науково-технологічний фундамент європейської економіки, який є значно слабшим, ніж у економіки США. В цілому, Україна сприятиме більшій гетерогенності соціально-економічних теренів ЄС, що може бути не тільки вадою, але також джерелом конкурентної переваги для економіки «Старого світу».
Зростання ролі ЄС у світі. Включення України у структури ЄС посилить глобальну економічну вагу ЄС у світі, яка постійно знижується під тиском зростаючих економік Індії, Китаю і навіть США. Як би Україна з її чисельністю населення мала рівень купівельної спроможності, як нинішня Іспанія, то могла б претендувати навіть на місце у G20.
Фінансова стабільність ЄС. Пакт Стабільності та Розвитку ЄС встановлює для України певні правила бюджетної дисципліни, що має нормалізувати макроекономічну ситуацію у державі та допомогти уникнути дефолту з боргових зобов’язань України.
Покращення якості життя пересічних європейців. Посилення конкурентоздатності економіки Європейського Союзу надасть кінцевому споживачеві розширений доступ до більшої кількості якісних товарів і послуг за прийнятними, а не завищеними цінами. Вступ України до ЄС дасть європейцям можливість вільно подорожувати територією України, познайомитися з її духовно-культурною спадщиною. При включенні України до ЄС покращиться стан її туристичної інфраструктури. Серед українців активніше поширюватимуться європейські цінності. Інтенсивнішим стане культурний обмін між народами Європи, що зміцнюватиме загальноєвропейську ідентичність.
Посилення християнського компоненту у ЄС. За умов постійного зростання кількості мусульманського населення ЄС та закликів до християнської ідеології, приєднання України на певний час посилить християнський компонент Європейського Союзу, що має задовольнити ту категорію європейців, які виступають проти вступу Туреччини з цивілізаційних міркувань.
Стратегічна безпека ЄС. Включення України у структури ЄС зміцнить стратегічну безпеку Євросоюзу, оскільки Україна займає чималу площу (більше, ніж Велика Британія та Італія разом узяті), має величезний транзитний (насамперед з точки зору енергоносіїв, а також нелегальної міграції і перевезення наркотиків) і миротворчий (кількість українських військових, що працюють за контрактом у «гарячих» точках) потенціали. В умовах перманентного дефіциту природних ресурсів і, як наслідок, залежності Європи від неєвропейських постачальників посилюється вразливість ЄС у стратегічній безпеці. Україна, що має великі земельні, водні ресурси, значні поклади корисних копалин (заліза, марганцю, вугілля тощо), зменшить залежність Європейського Союзу від неєвропейських постачальників.
Стримування російського імперіалізму. Україна може допомогти стримати російський імперіалізм у Європі, загроза якого посилиться у найближчі 20 років і може зрівнятися за своїм впливом із загрозою ісламського тероризму. Нехтування цим ризиком може дорого коштувати європейській безпеці. Водночас, Україна може допомогти як стримуванню російських радикальних сил, так і налагодженню мостів між Європою та Росією.
Політична стабільність у Європі. Приєднання України до ЄС - це історичний шанс створити процвітаючі та стабільні демократії на теренах, близьких до географічних кордонів європейського континенту. Стабільність на усій території Європи – це стабільність для країн-сусідів України та усіх європейських держав. У добу глобалізації світові події навіть у найвіддаленіших куточках планети можуть сильно вдарити по добробуту пересічних громадян. Саме тому стабільність України – це стабільність Євросоюзу.
Миролюбний характер і демократія України. Україна є найбільш демократичною серед усіх країн Східного партнерства. Вона значно випереджає за критеріями демократії Молдову, Азербайджан і тим більше Білорусь. За час незалежності в Україні ніколи не було випадків кровопролиття, навіть під час Помаранчевої революції 2004 р. На відміну від Туреччини, Молдови і країн колишньої Югославії, на території Україні не було військових дій. Україна добровільно позбавилася ядерної зброї на початку 1990-х років, що є гідним пошани кроком.
Боротьба з організованою злочинністю. Включення України до ЄС активізує боротьбу з міжнародною злочинністю, що сприятиме більшій безпеці європейських громадян.
Поліпшення стану навколишнього середовища у «Старому світі». Європейський Союз матиме чистіше навколишнє середовище, оскільки Україна муситиме привести у відповідність до норм ЄС своє екологічне законодавство та неухильно дотримуватися його.
Поштовх до реформування ЄС. Вступ України до ЄС може стати поштовхом до активізації реформ у межах ЄС: підтвердженням цього став досвід попередніх розширень ЄС 2004-2007 рр., що стимулювали реформування структур Євросоюзу.
Які країни та регіони виграють найбільше від приєднання України до ЄС?
Вступ України до ЄС посилить польський та балтійський (Литва, Латвія, Естонія, Швеція) центри сили у Європейському Союзі. Найвідданішим адвокатом українських інтересів у ЄС є офіційна Варшава. Саме Польща, разом зі Швецією, є ініціатором Східного партнерства ЄС. Очікується, що саме Польща може отримати найбільші як економічні, так і політичні дивіденди від включення України до Європейського Союзу. Посилення польського центру сили у ЄС може означати поглиблення конфлікту з Москвою, яка протягом століть конфліктує через Україну зі своїм геополітичним супротивником – Польщею. У зацікавленості Польщі велику відіграє не стільки економічний, скільки політичний та історичний чинники. Чималу користь від приєднання України до Євросоюзу можуть одержати Німеччина, Угорщина, Австрія, Словаччина, Чехія, Литва, що керуються насамперед економічними мотивами. Ці країни вже зараз провадять жваву торгівлю з Україною. Підприємства цих держав вклали чимало інвестицій в українську економіку і зацікавлені у безпечному економічному та політичному житті східноєвропейського гіганта. Угорщина, Словаччина та Румунія зацікавлені у вступі України до ЄС частково через наявність на її території угорської, словацької та румунської діаспор, що ведуть автономне життя у Закарпатті та Буковині. Таким чином, етнокультурне розмаїття України допоможе їй отримати більше прихильників у її меті стати повноцінним членом Європейського Союзу.
Однак від розширення ЄС на схід виграють не тільки найближчі сусіди України, але також інші держави Євросоюзу. Про це свідчить досвід Португалії, Іспанії та Ірландії, які після 2004 р. збільшили експорт у Польщу, Чехію та інші держави Центральної Європи у 3-4 рази, водночас Німеччина збільшила експорт у ці держави лише удвічі.
Від вступу України до ЄС отримають зиск держави з великою часткою наукових досліджень (R&D) або високими темпами їх впровадження в економіку (Ірландія, Велика Британія, Іспанія, Німеччина, Фінляндія). У цьому ключі слід зауважити, що Україна має більше вчених з науковим ступенем, ніж наприклад Велика Британія.
Однак від розширення ЄС на схід виграють не тільки найближчі сусіди України, але також інші держави Євросоюзу. Про це свідчить досвід Португалії, Іспанії та Ірландії, які після 2004 р. збільшили експорт у Польщу, Чехію та інші держави Центральної Європи у 3-4 рази, водночас Німеччина збільшила експорт у ці держави лише удвічі.
Від вступу України до ЄС отримають зиск держави з великою часткою наукових досліджень (R&D) або високими темпами їх впровадження в економіку (Ірландія, Велика Британія, Іспанія, Німеччина, Фінляндія). У цьому ключі слід зауважити, що Україна має більше вчених з науковим ступенем, ніж наприклад Велика Британія.
Які ризики несе приєднання України до ЄС?
Низький рівень демократичної культури в Україні. Україна має дуже високий рівень корупції, порушень прав людини, що неможливо викорінити за 1 рік. Українці усе ще більше довіряють державній, а не приватній власності. Ухилення від сплати податків є виправданим у більшості випадків, що свідчить про низьку культуру демократії. Таким чином, приєднання такої незрілої держави, як Україна, до європейського дому може на певному етапі розхитати європейські цінності. Водночас, сигнал ЄС про бажання бачити Україну у складі ЄС має пришвидшити динаміку позитивних реформ у цих негативних явищах, як це вже відбулося з Болгарією та Румунією.
Погіршення стосунків з Росією. У російському соціумі Україна розглядається як один з найбільших її ворогів (більший, ніж будь-який член ЄС, у тому числі Латвія, Естонія або Польща). Аналітичний центр Юрія Левади, 22-26 травня 2009 р. Водночас, українці ставляться до росіян значно приязніше. Головний тягар відповідальності за погані україно-російські стосунки лежить на російській сторінці, яка вбачає в Україні не суверенну державу, а молодшого партнера. У зв’язку з цим потенційно можуть погіршитися стосунки між ЄС та Росією. Єдиним виходом з цієї неприємної ситуації є допомога Європейського Союзу у налагодженні стосунків між Києвом та Москвою. Брюссель має надати чіткий сигнал Україні, що він підтримує її у захисті національного суверенітету від посягань російського імперіалізму.
Україна як держава з невиправданими надіями. Україна дуже млява у реформуванні свого політичного і соціально-економічного життя. За 18 років незалежності Україна стала антирекордсменом Європи з впровадження реформ. За індексом людського розвитку держава зазнала жахливого падіння: якщо на початку 1990-х років Україну вважали дуже перспективною країною, то у 2008 р. Україна опустилася на передостаннє місце у Європі за індексом людського розвитку. Її випередили навіть спустошені громадянською війною Сербія, Македонія, Боснія і Герцеговина, а також Албанія. З точки зору реформ Україна знаходиться у драматичному стані у порівнянні з її чорноморськими сусідами, Грузією та Румунією, – державами, які визнані Світовим Банком одними зі світових лідерів реформаторського руху у 2005-2007 рр.
Банкрутство підприємств деяких секторів економіки України і ріст безробіття. Українська промисловість, що тривалий час була підпорядкована Москві, може опинитися у важкому стані через відкриття кордонів та ослаблення протекціонізму. На відміну від Іспанії, яка на час вступу до ЄС була вже сильно інтегрована в економічне життя Європи, Україна досі має ключових торговельних партнерів на теренах колишнього СРСР. Внаслідок переорієнтації підприємств на інший регіон найменш конкурентоспроможні галузі можуть опинитися у скрутному становищі, а рівень безробіття в Україні зрости. Україна може постраждати через ціновий демпінг з боку інших партнерів по ЄС, які прагнутимуть домінувати на українському ринку. Це також один з потенційних чинників росту євроскептицизму і навіть ксенофобії в українському соціумі та політичному істеблішменті, що перманентно тяжіє до популізму. Наявність болісного періоду адаптації є неминучою. Політичні еліти України мають підготувати своє населення до усіх можливих наслідків приєднання своєї країни до Європейського Союзу. Українці мають зважати на приклади Польщі та Іспанії, що є зразками різнопланового прогресу у зв’язку з входженням до ЄС.
Банкрутство підприємств деяких секторів економіки ЄС. У програші можуть опинитися підприємства тих галузей, де Україна може запропонувати ЄС кращу якість продукції за прийнятнішою ціною. Таких галузей небагато, але вони мають стратегічне значення для низки європейських економік. Зокрема, йдеться про чорну та кольорову металургії, бо Україна є одним зі світових лідерів у цих галузях. У разі, якщо Україна підніме своє сільське господарство до рівня країн ЄС, то Європа може бути завалена українськими продуктами. Потенціал українського сільського господарства вищий, ніж будь-якої іншої країни ЄС, у тому числі Франції та Іспанії. В цілому, галузі, які потребують активного застосування робочої сили, можуть постраждати найбільше. Але їхня частка у ВВП «старих» країн ЄС не така велика, тому загрози не настільки трагічні. У довгостроковому плані економіка ЄС виграє. Прихильники розширення не виключають потенційних проблем, але припускають, що збільшення інвестицій та конкуренції призведе до вищої ефективності праці, яка врешті-решт розв’яже існуючі проблеми.
Ріст безробіття у деяких галузях ЄС внаслідок банкрутства підприємств. Приєднання України до ЄС може викликати перенесення заводів деяких галузей економіки в Україну, що може спричинити ріст рівня безробіття у «старих» членах ЄС. Постраждати можуть навіть науково місткі галузі Європейського Союзу, бо Україна має доволі розвинуту структуру таких галузей (авіабудування, виробництво зброї) або має для цього відповідну робочу силу (виробництво комп’ютерів, електроніки, електротехніки тощо). Європейські компанії завжди прагнуть шукати ринки з найкращим поєднанням вартості робочої сили та її якості. Це звичний процес і він не залежить від географічних критеріїв. Якщо не Україна, то Китай, Індія або Тайланд стануть суб’єктами оптимізації витрат крупних ТНК. Коли Україна є членом ЄС, то грошові потоки принаймні рухаються у межах європейського континенту, що означатиме відносні переваги для усіх членів Європейського Союзу, чого бракуватиме при перенесенні виробництв у країни, що не є членами ЄС.
Ріст ксенофобії, безробіття та навантаження на соціальні фонди ЄС внаслідок посилення еміграції з України. Включення України до ЄС може спричинити ріст еміграції з України, як це відбулося з Польщею після її вступу до Європейського Союзу. Водночас, явище «польського сантехніка» не викликало серйозних проявів ксенофобії з боку західних європейців. Тому немає підстав стверджувати, що вони можуть з’явитися у випадку з українцями. Останні зарекомендували себе як дуже працелюбні і невибагливі працівники. Щодо навантаження на соціальні фонди, то у Великій Британії лише 1 з 100 зареєстрованих у країні мігрантів з Центральної Європи претендував на соціальні виплати. Маловірогідно, що українці будуть більш вимогливими, ніж їх західні сусіди – поляки та угорці.
http://ec.europa.eu/enlargement/questions_and_answers/myths_en.htm
Згідно соціологічних досліджень, міграція з країн Східної Європи турбує лише 2% мешканців ЄС. http://en.wikipedia.org/wiki/Accession_of_Romania_to_the_European_Union. Як і перенесення виробництв, міжнародна міграція - неминучий процес глобалізації, але у крайньому разі його можна стримати за допомогою встановлення певних часових рамок, як це зробили наприклад Німеччина та Австрія після приєднання до ЄС держав Центрально-Східної Європи у 2004 р. По-друге, дешева робоча сила з України зробить економіки держав ЄС конкурентоспроможнішими, а це, врешті-решт, сприятиме активнішому росту ВВП і, як наслідок, - загальному покращенню добробуту громадян «Старого світу». По-третє, за певний період часу може розпочатися процес повернення українців (а це за різними оцінками від 1,5 до 2 млн.) додому. Таким чином, глибший аналіз ситуації із зайнятістю дозволяє стверджувати, що у середньо – і довгостроковій перспективі виграє не тільки європейський бізнес, але і пересічний європеєць.
Ріст фінансового навантаження на бюджет України та її торговельний баланс. Торговельний баланс України стане різко дефіцитним, що може негативно позначитися на фінансовій системі країни, викликавши вимушену девальвацію національної валюти. Ціна дотримання Україною стандартів та норм ЄС може бути заважкою для українського бюджету (оцінюється у 30-40 млрд. Євро). Згідно даних МВФ, витрати, пов’язані зі вступом Угорщини до ЄС, коштували їй 2,5% ВВП щорічно протягом 2000-2004 рр, з яких тільки чверть покривалася допомогою Брюсселя. Україна також має докласти зусиль, як інтелектуальних, так і фінансових, у напрямку приєднання до інститутів ЄС. Приведення громадських послуг до стандартів Євросоюзу (водопостачання, охорона здоров’я, освіта, пенсійне і трудове законодавства) спричинять зростання цін для українських користувачів, а також посилять податковий тиск усередині держави, що може викликати невдоволення українських громадян та вилитися у євроскептицизм, якого і так чимало у межах Євросоюзу.
Ріст фінансового навантаження на бюджет ЄС. Ціна вступу України до ЄС буде більшою, ніж наприклад ціна вступу Польщі, що обходиться щорічно бюджету Євросоюзу в 1 млрд. Євро різнопланової допомоги. Зросте навантаження на регіональні фонди ЄС, зокрема з сільського господарства, бо частка цього сектору економіки в українському ВВП значно більша, ніж у середньому по ЄС. Водночас, у 2007 р. об’єм витрат на розширення становив лише 2% від бюджету ЄС. Тому у разі приєднання України до ЄС податковий тягар на платників податків Європейського Союзу зросте несуттєво.
Ризики для Спільної Сільськогосподарської політики ЄС. Є побоювання, що Україна не зможе виконати гігієнічні стандарти ЄС з харчової продукції, не зможе виконати норми ЄС у сільському господарстві, як-от провести комп’ютеризовану звітність серед фермерських господарств. Великий агропромисловий сектор України, у якому зайняті 15 млн. людей, може створити нові проблеми Спільній Сільськогосподарській політиці, яка і без того потребує глибокого реформування. Водночас, приєднання до Європейського Союзу такої великої агропромислової держави як Україна, сприятиме гальмуванню росту цін на продовольство у Європі, від якого має виграти кінцевий споживач. Вступ України до ЄС змусить європейських аграріїв серйозніше підійти до праці своїх аграрних господарств, що має сприяти загальному збільшенню конкурентоспроможності європейського сільського господарства. Україна повинна отримати кошти у межах CAP, що дозволить підняти рівень її сільського господарства до європейського рівня. Врешті-решт, єврофункціонери не зможуть допустити колапсу Спільної Сільськогосподарської політики і муситимуть шукати оптимальний вихід з ситуації, що складеться.
Зниження середнього показника ВВП по ЄС. Приєднання України до ЄС збільшить частку населення, що має дохід менше 20 000 Євро на особу. Якщо після приєднання країн Центральної та Південно-Східної Європи до ЄС у 2004 та 2007 рр. кількість такої категорії людей зросла з 71 до 174 млн., то після приєднання України така кількість зросте до 214 млн. У разі приєднання України до ЄС знизиться середній показник ВВП по ЄС. Як наслідок, деякі регіони Європи втратять статус реципієнтів структурної допомоги ЄС. У разі вступу України до ЄС розрив між найбагатшою країною об’єднання (Люксембург) та найбіднішою (Україна) стане дуже великим (зараз він становить 1 до 9). Приєднання до ЄС не гарантує вирівнення цього дисбалансу, але попередній досвід інших країн свідчить, що розрив має скорочуватися. Іспанії знадобилося більше 30 років, щоб досягти середнього по ЄС рівня життя. Якщо Україна повторюватиме динаміку Іспанії, а темпи росту ВВП ЄС не будуть надмірно високими, то Україні знадобиться не менше 60 років, аби наздогнати середній рівень стандартів життя по ЄС.
Руйнування іміджу ЄС як егалітарної організації. Україна відома найвищим у Європі розшаруванням суспільства за рівнем життя, що зближує її з державами Латинської Америки та Азії, але не Європи. Попри те, що Україна посідає передостаннє місце за рівнем життя у Центрально-Східній Європі, вона лідирує у регіоні за кількістю міліардерів, суттєво випереджаючи за цим показником Польщу. В Україні вкрай слабкий середній клас, що є основою громадянського суспільства та фундаментом демократії. На початковому етапі вступ України до ЄС погіршить загальний імідж економіки організації, як об’єднання переважно егалітарних держав світу.
Глобалізація організованої злочинності і світового тероризму. Через насамперед необлаштованість україно-російського кордону збільшується ризик поширення української організованої злочинності на сусідні країни, що може на певний час погіршити криміногенну ситуацію у деяких регіонах ЄС. Водночас, існує ризик і зворотнього процесу. Позаяк, переваги від об’єднання зусиль країн-членів ЄС у боротьбі з організованою злочинністю перевищать їх мінуси.
Ризик розколу України за мовною та цивілізаційною ознакою. Україна має дуже хитку державність, необ’єднана спільною національною ідеєю та має сильні сепаратистські регіони (на Півдні та Сході). Від дотримання прав національних меншин, що вимагає законодавство ЄС, може виникнути «позитивна» дискримінація україномовного населення, яке на даному етапі почувається у своїй державі як меншина (через домінування в Україні російськомовної культури). Це може викликати радикалізацію україномовного населення, що загрожуватиме розколу держави за мовною ознакою, посилить скептицизм до євроінститутів, які не завжди враховують різні етапи державності європейських країн, та приведе до влади в Україні апартії з ультраправими та євроскептичними настроями. У цій надделікатній ситуації Європейський Союз має з розумінням поставитися до розбудови національної ідеї та мови в Україні, взявши на озброєння ідеологію «multi-speed Europe».
Потенційне посилення російського впливу у Європі. Україна має величезну російськомовну діаспору і чималий проросійський електорат. Якщо до влади в Україні приходитимуть проросійські сили, то це може сприяти проникненню російського впливу у Європу через Україну. Вже зараз Кремль має дуже тісні стосунки з деякими державами ЄС, як-от Німеччиною та Італією, що виступають його адвокатами під час торговельних та дипломатичних війн з країнами-колишніми сателітами Росії (Польщею, Чехією, Україною, Грузією). Поява нового троянського коня в обличчі офіційного Києва не сприятиме європейській політиці безпеки.
Які країни Євросоюзу можуть найбільше постраждати від такого розширення?
Найбільше постраждають від входження України галузі економіки та країни/регіони, які мають неконкурентоспроможні або відносно слабкі у порівнянні з Україною сектори господарської діяльності. Україна є світовим експортером продукції чорної та кольорової металургії, основної хімії, літаків, зброї, а також харчових продуктів. Країни/регіони ЄС, яким потрібно у першу чергу готуватися до вступу України до ЄС:
- Країни, економічна структура яких близька до української, а це переважно посткомуністичні держави Центральної Європи з високою часткою важкої промисловості у її складі. Інтереси українських експортерів можуть зашкодити економікам Польщі, Румунії, Болгарії, але це змусить останніх швидше модернізувати своє виробництво.
- Сільськогосподарські регіони Європи з відносно екстенсивними методами його ведення (Португалія, Іспанія, Італія, Греція, Румунія).
- Держави, економіки яких залежать від крупного бізнесу (Франція, Швеція, Велика Британія, Нідерланди), які прагнутимуть використати кваліфіковану і дешеву робочу силу України на шкоду інтересам національних профспілок.
- Регіони Європи, що мають статус реципієнтів структурної допомоги ЄС. Внаслідок зниження середнього показника ВВП по ЄС низці регіонів Європи слід замислитися над швидшими темпами своїх структурних реформ, оскільки вони будуть позбавлені допомоги з боку Брюсселя у разі вступу України до ЄС.
- Деякі прикордонні з Україною регіони. Сектор послуг (збірка автокомплектуючих, перукарські послуги, будівництво) є найвразливішим у цьому випадку. З’являється можливість мешкати на сході, а заробляти гроші на заході. Обидва чинники можуть послабити економічну базу прикордонних регіонів «старих» членів ЄС. Водночас, це станеться, якщо в економіці прикордонного регіону існують структурні проблеми. Якщо їх немає, як-от на баварсько-чеському кордоні, то боятися немає чого.
Чи готовий Євросоюз включити до свого складу таку велику за розмірами та чисельністю населення державу як Україна? Чи не час ЄС зупинитися у своєму розширенні?
Згідно з даними опитування Євробарометру восени 2008 р. серед мешканців ЄС найвищий рівень підтримки розширення спостерігався у Польщі (69%), яка проштовхує у ЄС ідею членства України, та Словенії, яка виступає адвокатом вступу західнобалканських держав до ЄС. Таким чином, географічний чинник є домінуючим у критерії соціологічної підтримки подальшого розширення ЄС. Переконання, що усі колишні країни комуністичного блоку мають повернутися до Європи, є іншою фундаментальною причиною польської підтримки розширення ЄС. Проти розширення ЄС виступає лише 15% поляків.
Позаяк, рівень підтримки європейцями подальшого розширення ЄС щороку падає. Це пов’язано з наступними чинниками:
Позаяк, рівень підтримки європейцями подальшого розширення ЄС щороку падає. Це пов’язано з наступними чинниками:
- Невдачі у ратифікації Лісабонської угоди у деяких державах-членах організації змусили більше міркувати про внутрішні проблеми Європейського Союзу.
- Світова фінансово-економічна криза 2007-2009 рр. зробила очевидним економічний дисбаланс між Заходом та Сходом Європи, загострила соціальні проблеми і, як наслідок, змусила уряди країн-членів ЄС більше орієнтуватися на внутрішню, а не зовнішню політику.
- Розширення ЄС порушило багато складних питань та суперечностей між існуючими членами ЄС, зокрема теми міграції, сільського господарства, часу приєднання нових членів ЄС до євро і взагалі у скільки грошей розширення обходиться платникам податків членів Європейського Союзу. У свою чергу, нові члени ЄС стурбовані збереженням автономії у рамках ЄС.
У європейських політичних колах та європейському соціуму посилюється думка, що ЄС має на певний час зупинитися у своєму розширенні, «переварити» нових членів, зміцніти внутрішньо і лише потім продовжити процес розширення. Припустімо, що так і станеться і подивимося, які це матиме наслідки для Європи:
1. Неприєднання до ЄС Грузії, України, Молдови, Білорусі залишить ці країни напризволяще у боротьбі з їх колишньою метрополією – Росією, яка намагається повернути ці території під свій контроль. У висловлюваннях офіційних осіб Кремля навіть ставиться під сумнів суверенність деяких держав колишнього СРСР та у багнета сприймається будь-яка проєвропейська політика східноєвропейських урядів. З геополітичної точки зору будь-яке затягування процесу євроінтеграції України загрожуватиме новому поділу Європи, позбавить «Старий світ» історичного шансу об’єднати європейські нації в єдиному домі та живитиме російський імперіалізм.
2. Неприєднання до ЄС посилить незадоволення політичних еліт і соціуму країн, що не зможуть приєднатися до Європейського Союзу. Зросте загроза перманентних політичних криз у сусідніх державах. Свідченням цього є досвід Грузії після Бухарестського саміту НАТО 2008 р., коли Грузії було відмовлено у приєднанні до західної цивілізації. Слід нагадати, що одним зі стимулів приєднання Іспанії до ЄС була спроба військового перевороту у 1981 р. Політична нестабільність у сусідніх з ЄС державах завжди створювала біля європейського об’єднання коло небезпеки, що вкрай негативно позначалося на загальній якості життя пересічних європейців.
3. Уповільняться темпи офіційної імміграції та зросте кількість нелегальних мігрантів, що прагнутимуть потрапити до країн Європейського Союзу. Це у свою чергу суттєво погіршить соціально-гуманітарну ситуацію у ЄС, сприятиме розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Зменшення темпів імміграційної хвилі загострить проблеми, пов’язані зі старінням населення ЄС: зросте фінансовий тиск на пенсійні фонди, деякі галузі економіки опиняться перед браком робочої сили, уповільняться темпи росту ВВП, зменшиться споживчий попит у країнах ЄС, як наслідок – зменшиться глобальна економічна вага «Старого» Світу. Відсутність «свіжої крові» поставить деякі галузі життя і навіть цілі країни перед загрозою економічної стагнації.
4. З огляду на те, що розширення ЄС є складовою процесів глобалізації, будь-яке призупинення руху у цьому напрямку зашкодить глобалізації усіх аспектів життя Європейського Союзу. Це може стати перешкодою на шляху вільного руху не тільки робочої сили, але також капіталів і товарів. Буде втрачена динаміка експорту ЄС у східноєвропейські країни, що не є членами організації. Транснаціональні компанії почуватимуться менш впевнено в умовах політичної нестабільності, яка буде невід’ємним супутником держав, яким відмовлять у приєднанні до ЄС.
Таким чином, у разі призупинення розширення ЄС, найбільший глобальний економічний блок зіткнеться з низкою серйозних проблем – серйозніших, ніж у випадку продовження розширення. Який же вихід з цієї складної ситуації, коли єврофункціонери і пересічні громадяни ЄС мусять обирати між «двох лих»?
Насамперед потрібно чітко усвідомити, що процес приєднання нових держав до ЄС не буде коротким. Тому Європейський Союз має можливість продовжувати внутрішні реформи і водночас вести перемовини про вступ нових членів до своєї організації. Польщі знадобилося 15 років, а Іспанії - 9 років, аби вступити до лав ЄС. Тому вступ України до ЄС навряд чи відбудеться раніше 2020 р., чого цілком достатньо, аби провести внутрішні реформи у Європейському Союзі.
По-друге, приєднання таких маленьких держав, як Хорватія або Чорногорія, до ЄС не вплине суттєвим чином на роботу європейських інститутів, що дозволяє продовжувати процес перемовин про їх входження до Європейського Союзу.
1. Неприєднання до ЄС Грузії, України, Молдови, Білорусі залишить ці країни напризволяще у боротьбі з їх колишньою метрополією – Росією, яка намагається повернути ці території під свій контроль. У висловлюваннях офіційних осіб Кремля навіть ставиться під сумнів суверенність деяких держав колишнього СРСР та у багнета сприймається будь-яка проєвропейська політика східноєвропейських урядів. З геополітичної точки зору будь-яке затягування процесу євроінтеграції України загрожуватиме новому поділу Європи, позбавить «Старий світ» історичного шансу об’єднати європейські нації в єдиному домі та живитиме російський імперіалізм.
2. Неприєднання до ЄС посилить незадоволення політичних еліт і соціуму країн, що не зможуть приєднатися до Європейського Союзу. Зросте загроза перманентних політичних криз у сусідніх державах. Свідченням цього є досвід Грузії після Бухарестського саміту НАТО 2008 р., коли Грузії було відмовлено у приєднанні до західної цивілізації. Слід нагадати, що одним зі стимулів приєднання Іспанії до ЄС була спроба військового перевороту у 1981 р. Політична нестабільність у сусідніх з ЄС державах завжди створювала біля європейського об’єднання коло небезпеки, що вкрай негативно позначалося на загальній якості життя пересічних європейців.
3. Уповільняться темпи офіційної імміграції та зросте кількість нелегальних мігрантів, що прагнутимуть потрапити до країн Європейського Союзу. Це у свою чергу суттєво погіршить соціально-гуманітарну ситуацію у ЄС, сприятиме розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Зменшення темпів імміграційної хвилі загострить проблеми, пов’язані зі старінням населення ЄС: зросте фінансовий тиск на пенсійні фонди, деякі галузі економіки опиняться перед браком робочої сили, уповільняться темпи росту ВВП, зменшиться споживчий попит у країнах ЄС, як наслідок – зменшиться глобальна економічна вага «Старого» Світу. Відсутність «свіжої крові» поставить деякі галузі життя і навіть цілі країни перед загрозою економічної стагнації.
4. З огляду на те, що розширення ЄС є складовою процесів глобалізації, будь-яке призупинення руху у цьому напрямку зашкодить глобалізації усіх аспектів життя Європейського Союзу. Це може стати перешкодою на шляху вільного руху не тільки робочої сили, але також капіталів і товарів. Буде втрачена динаміка експорту ЄС у східноєвропейські країни, що не є членами організації. Транснаціональні компанії почуватимуться менш впевнено в умовах політичної нестабільності, яка буде невід’ємним супутником держав, яким відмовлять у приєднанні до ЄС.
Таким чином, у разі призупинення розширення ЄС, найбільший глобальний економічний блок зіткнеться з низкою серйозних проблем – серйозніших, ніж у випадку продовження розширення. Який же вихід з цієї складної ситуації, коли єврофункціонери і пересічні громадяни ЄС мусять обирати між «двох лих»?
Насамперед потрібно чітко усвідомити, що процес приєднання нових держав до ЄС не буде коротким. Тому Європейський Союз має можливість продовжувати внутрішні реформи і водночас вести перемовини про вступ нових членів до своєї організації. Польщі знадобилося 15 років, а Іспанії - 9 років, аби вступити до лав ЄС. Тому вступ України до ЄС навряд чи відбудеться раніше 2020 р., чого цілком достатньо, аби провести внутрішні реформи у Європейському Союзі.
По-друге, приєднання таких маленьких держав, як Хорватія або Чорногорія, до ЄС не вплине суттєвим чином на роботу європейських інститутів, що дозволяє продовжувати процес перемовин про їх входження до Європейського Союзу.
Чи є Україна європейською державою історично і ментально? Чи поділяють українці європейські цінності? Як Україна може зміцнити, а не розхитати європейську інтеграцію?
З історичної точки зору Україна без сумніву є європейською державою. Вона є спадкоємицею великої європейської країни - Київської Русі. Ця середньовічна держава була пов’язана династичними зв’язками з королівськими дворами Європи (Франції, Англії, Польщі, Угорщини). Позаяк, роль спадкоємиці Київської Русі була привласнена російською історичною думкою, яка і досі є домінуючою у багатьох європейських країнах. Про історичні факти поступово забули.
Варто нагадати, що Росія отримала свою назву лише 300 років тому, коли Петро І знайшов привід для своїх колоніальних загарбань. До того часу у Європі знали лише про Московію, але не про Росію. Водночас, русинами з XII до XIX ст. називали українців та білорусів, що мешкали у складі спочатку Литовської, а згодом Польської держави. Українці завжди перебували в орбіті європейської цивілізації. Протягом століть вікном у Європу для українців були Польща, Литва та Австрія. Однак причетність українців до православного світу та невдале геополітичне розташування зіграли з ними поганий жарт: у XVII ст. Україна потрапила під вплив «старшого брата» - Московії, яка поступово стирала історичну пам'ять українців про їх зв'язок з Європою. Найкраще це вдалося зробити на Лівобережній Україні, де відчувається географічна близькість Москви і тривалий період її впливу (більше 300 років), а ось у Галичині, що перебувала під впливом Кремля лише 50 років, менталітет населення дуже близький до польського або чеського.
На початку 1990-х років більшість західних європейців при згадуванні про Україну не могли дати навіть відповіді, де знаходиться ця держава. У європейській історичній пам’яті і досі домінує тенденція називати українців росіянами, українські географічні назви та імена писати та вимовляти на російський манер тощо. Українці у XX ст. були найбільшим бездержавним народом Європи. Їм постійно не щастило з набуттям незалежності. Світові геополітики пов’язують ці невдачі з дуже важливим геополітичним положенням України, яке завжди приваблювало увагу крупних європейських держав. Якби Україна була не настільки привабливою геополітично, то вона, напевно, змогла б отримати незалежність вже після I світової війни, як це вдалося зробити Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії.
Через таку низку історичних невдач Україна на теперішньому історичному етапі почувається як країна-жертва, що тривалий час була позбавлена незалежності. Тому українці навряд чи залюбки позбавлятимуться політичної незалежності на користь наднаціональних структур ЄС. Водночас, на відміну від Польщі або інших країн Європи, український менталітет і національна ідея не є сформованими поняттями, політичні партії та політичні еліти є переважно олігархічними та неструктурованими. Через свій напівколоніальний менталітет українці можуть бути більш лояльними та гнучкими у перемовинах з єврофункціонерами, ніж наприклад поляки або іспанці, але з посиленням впевненості у своїй економічній та політичній потузі українські переговірники можуть ставати усе жорсткішими.
Близько 1,7 млн. українців працюють і мешкають у ЄС, що більше ніж населення Естонії. http://www.epravda.com.ua/news/4a0164389ec0c/
Така велика група людей є свого роду мостом між Україною та Євросоюзом.
Варто нагадати, що Росія отримала свою назву лише 300 років тому, коли Петро І знайшов привід для своїх колоніальних загарбань. До того часу у Європі знали лише про Московію, але не про Росію. Водночас, русинами з XII до XIX ст. називали українців та білорусів, що мешкали у складі спочатку Литовської, а згодом Польської держави. Українці завжди перебували в орбіті європейської цивілізації. Протягом століть вікном у Європу для українців були Польща, Литва та Австрія. Однак причетність українців до православного світу та невдале геополітичне розташування зіграли з ними поганий жарт: у XVII ст. Україна потрапила під вплив «старшого брата» - Московії, яка поступово стирала історичну пам'ять українців про їх зв'язок з Європою. Найкраще це вдалося зробити на Лівобережній Україні, де відчувається географічна близькість Москви і тривалий період її впливу (більше 300 років), а ось у Галичині, що перебувала під впливом Кремля лише 50 років, менталітет населення дуже близький до польського або чеського.
На початку 1990-х років більшість західних європейців при згадуванні про Україну не могли дати навіть відповіді, де знаходиться ця держава. У європейській історичній пам’яті і досі домінує тенденція називати українців росіянами, українські географічні назви та імена писати та вимовляти на російський манер тощо. Українці у XX ст. були найбільшим бездержавним народом Європи. Їм постійно не щастило з набуттям незалежності. Світові геополітики пов’язують ці невдачі з дуже важливим геополітичним положенням України, яке завжди приваблювало увагу крупних європейських держав. Якби Україна була не настільки привабливою геополітично, то вона, напевно, змогла б отримати незалежність вже після I світової війни, як це вдалося зробити Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії.
Через таку низку історичних невдач Україна на теперішньому історичному етапі почувається як країна-жертва, що тривалий час була позбавлена незалежності. Тому українці навряд чи залюбки позбавлятимуться політичної незалежності на користь наднаціональних структур ЄС. Водночас, на відміну від Польщі або інших країн Європи, український менталітет і національна ідея не є сформованими поняттями, політичні партії та політичні еліти є переважно олігархічними та неструктурованими. Через свій напівколоніальний менталітет українці можуть бути більш лояльними та гнучкими у перемовинах з єврофункціонерами, ніж наприклад поляки або іспанці, але з посиленням впевненості у своїй економічній та політичній потузі українські переговірники можуть ставати усе жорсткішими.
Близько 1,7 млн. українців працюють і мешкають у ЄС, що більше ніж населення Естонії. http://www.epravda.com.ua/news/4a0164389ec0c/
Така велика група людей є свого роду мостом між Україною та Євросоюзом.
Як приєднання України вплине на стосунки між Євросоюзом та Росією?
Незважаючи на те, що найворожішу реакцію офіційного Кремля викликає спроба України стати членом Північноатлантичного Альянсу, сподіватися на позитивну реакцію Москви щодо вступу України до ЄС не варто. З логічної точи зору Росія має вітати входження України до Європейського Союзу, оскільки на території України мешкає найбільша у світі російська діяспора, яка має виграти від вступу приєднання України до ЄС. Позаяк, у стосунках Москва-Київ домінують алогічні тенденції. Росія продовжує розглядати Україну у форматі «метрополія-колишня колонія». У нинішніх кордонах Україна фактично не визнається Росією як суверенна держава, що залишає можливість військового вторгнення російських військ на територію України, як це відбулося з Грузією у серпні 2008 р. Під час зустрічі в Сочі президент Росії В. Путін відверто сказав президенту США Дж. Бушу: «Україна — це навіть не держава!». Вторгнення Росії в Грузію довело, що не можна баритися з чіткими сигналами щодо підтримки ідеї членства України у Європейському Союзі. Багато експертів заявляють про те, що наступною жертвою імперіалістичної політики Кремля може стати Україна, зокрема Крим. З певною регулярність відбувається атака на українські державні символи з боку російських або проросійських громадських і політичних організацій. Щороку виникають грандіозні торговельні конфлікти між Україною та Росією, від яких страждає увесь європейський континент. В останні роки Росія намагається повернути втрачений вплив на посткомуністичні держави Східної Європи, прагнучи нового поділу континенту. У цих умовах Україна почувається дуже вразливою, перебуваючи на передньому фронті боротьби з російським імперіалізмом. На відміну від США, ЄС намагається балансувати між Москвою та Києвом, тим самим змушуючи політичні еліти України бути більше проамериканськими або пронаціоналістичними, але ніяк не про європейськими. Нехтувати цими тенденціями не можна, оскільки вони вже радикалізують українське суспільство і послаблюють єврооптимізм західних українців – найбільш відданих ідеї європейської інтеграції.
ВИСНОВОК. У 2000 р. тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер у промові, що мала назву «Політичне майбутнє Європи», сказав таке:
«Без розширення Західна Європа завжди перебуватиме під загрозою нестабільності, конфліктів та масової міграції біля своїх кордонів. Без розширення під загрозою опиниться розвиток демократії у країнах-сусідах ЄС. Стабільна та процвітаюча Європа потрібна усім державам та регіонам Європи. Ефект від розширення дуже важко оцінити, але приклад Югославії продемонстрував, що ціна конфліктів та стабільності висока не тільки для людей, що населяють ці території, але також для сусідніх держав. Стабільність та процвітання є ключовими перевагами від розширення і будь-які дискусії з цього приводу не повинні втратити сенс цієї високої мети». Tony Blair, Speech, “Europe’s Political Future”, Warsaw, 2000. The full text can be found at http://www.fco.gov.uk/ news/speechtext.asp?4913
У довгостроковій перспективі реінтеграція України до Європи стане поворотним моментом її історії, її обов’язком. Попри існуючі внутрішні проблеми у рамках ЄС, включення європейських країн колишнього СРСР до лав Європейського Союзу - історичний шанс, яким не можна знехтувати. Розширення дає шанс подолати постійний поділ Європи і надає широкий потенціал для активізації торгівлі та взаємообміну між країнами. Включення України до ЄС означатиме суттєві інвестиції у майбутнє Європи. І що найголовніше - ідея Європи буде повною тільки після приєднання України до Європейського Союзу.
ВИСНОВОК. У 2000 р. тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер у промові, що мала назву «Політичне майбутнє Європи», сказав таке:
«Без розширення Західна Європа завжди перебуватиме під загрозою нестабільності, конфліктів та масової міграції біля своїх кордонів. Без розширення під загрозою опиниться розвиток демократії у країнах-сусідах ЄС. Стабільна та процвітаюча Європа потрібна усім державам та регіонам Європи. Ефект від розширення дуже важко оцінити, але приклад Югославії продемонстрував, що ціна конфліктів та стабільності висока не тільки для людей, що населяють ці території, але також для сусідніх держав. Стабільність та процвітання є ключовими перевагами від розширення і будь-які дискусії з цього приводу не повинні втратити сенс цієї високої мети». Tony Blair, Speech, “Europe’s Political Future”, Warsaw, 2000. The full text can be found at http://www.fco.gov.uk/ news/speechtext.asp?4913
У довгостроковій перспективі реінтеграція України до Європи стане поворотним моментом її історії, її обов’язком. Попри існуючі внутрішні проблеми у рамках ЄС, включення європейських країн колишнього СРСР до лав Європейського Союзу - історичний шанс, яким не можна знехтувати. Розширення дає шанс подолати постійний поділ Європи і надає широкий потенціал для активізації торгівлі та взаємообміну між країнами. Включення України до ЄС означатиме суттєві інвестиції у майбутнє Європи. І що найголовніше - ідея Європи буде повною тільки після приєднання України до Європейського Союзу.
