Відсутність згуртованості титульної нації та анклавність мешкання національних меншин властиві багатьом країнам світу. Багато з них не можуть інтегрувати їх у своє національне життя, як наслідок, виникають конфлікти на релігійному, етнічному, мовному ґрунтах. В Україні ситуація загострюється через наявність не національних меншин, а через роздвоєність титульного етносу за мовним критерієм. Як європейська держава ми повинні дотримуватися прав національних меншин (росіян, поляків, угорців, румун, євреїв тощо), але виходячи з їх частки у населенні України. При цьому необхідно виправити історичну мовну деформацію, яка трапилася через тривалий колоніальний статус України. В основі нової моделі державотворення і консолідаційної ідеї України має бути мовний критерій.
На відміну від балтійських держав, що також взяли за основу державотворення мовний аспект, в Україні не так багато етнічних росіян (лише 18%), але дуже багато зросійщених українців (як в Ізраїлі зросійщених євреїв). Саме тому політика українізації здається цілком легітимною, оскільки йдеться лише про відновлення відповідного паритету «мова-етнос».
Нижче наведена орієнтовна програма дій не тільки з інтеграції (реукраїнізації) російськомовних українців, але в цілому масштабної деколонізації України, що охоплює 10 років.
І ЕТАП: ЕКОНОМІЧНА та СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА
Це фундаментальний етап, за допомогою якою уряди таких країн, як Латвія та Естонія спромоглися підняти престиж латиської та естонської культур. Без економічних та соціальних успіхів радикальні кроки балтійських урядів з державотворення могли б спричинити конфлікти, подібні до придністровського або грузинського. Українська політична еліта має чітко усвідомлювати, що без економічного та соціального добробуту національне державотворення за мовним критерієм приречене на крах. Українська мова має стати необхідною умовою кар’єрного росту і досягнення популярности, а також підвищення рівня культури, адже престижність мови часто залежить від культури, яку вона обслуговує.
1. Зменшення енергетичної залежності від Росії – за рахунок імпорту енергоносіїв з Норвегії, розвитку альтернативних джерел енергії (зокрема атомної і вітрової) та політики економії усередині держави. На жаль, в Україні точаться лише розмови з цього приводу, а до реальних справ досі не дійшло. Як результат, маємо постійний політичний тиск Кремля на Україну.
2. Активізація зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Азії, Африки та особливо Латинської Америки, що можуть бути додатковим каналом диверсифікації українського експорту. Українська влада останнім часом зовсім забула про цей напрямок, хоча про нього написано чимало економічних праць.
3. Побудова і реалізація чіткої соціально-економічної стратегії розвитку держави, в основі якої має бути підтримка малого та середнього бізнесу, структурні реформи, а також детінізація економіки. За 18 років незалежности українські політичні еліти лобіювали («відпрацьовували») інтереси крупного капіталу, мало турбуючись про малий та середній бізнес, що є основою побудови середнього класу у країнах Західної та Центральної Європи.
4. Створення сприятливого інвестиційного клімату та реалізація інфраструктурних проектів з обмеженням участі російського капіталу.
5. Розробка і втілення у життя механізмів боротьби з корупцією, за рівнем якої у 2008 р. Україна опустилася вже на 134 позицію (згідно з даними Transparency International)!
6. Розробка та імплементація програми профілактичного здоров’я населення і заохочення рівня народжуваності, що має запобігти демографічній катастрофі в Україні.
7. Реформа освітньої галузі з врахуванням нових викликів національній та міжнародній безпеці.
8. Збільшення офіційного робочого тижня на 4 години (до 44 годин), що має збільшити конкурентоспроможність економіки.
ІІ ЕТАП: ПОЛІТИЧНА, ВІЙСЬКОВА та ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА
1. Чітке розмежування функцій гілок політичної влади – виконавчої, законодавчої, судової. Внутрішньополітичний хаос між різними гілками влади став одним з каталізаторів негативного рішення щодо вступу України в НАТО і відмови у найближчому членстві в ЄС.
2. Реформа місцевого самоврядування, без якої неможлива побудова ефективного громадського суспільства.
3. Перетворення України на унітарну державу з підсиленням у Криму кримсько-татарської автономії.
4. Запровадження на певний час президентської моделі правління – на зразок грузинської або французької. Радикальність та успіх грузинських реформ Саакашвілі були б неможливі за наявності того безвладдя, що панує в Україні. Окрім того, український парламентаризм вже декілька разів в українській історії доводив свою неспроможність керувати державотворчим процесом (варто згадати часи УНР або давніші часи Галицько-Волинського князівства). Згідно результатів дослідження, проведеного компанією GfK Ukraine з 1 по 15 березня 2009 року, Верховна Рада користується найменшою довірою українців (лише 2,7%!).
5. Ухвалення закону про люстрацію, що сприятиме оновленню політичної еліти країни. Цей закон вельми важливий з огляду на виродження старих політичних еліт, які скомпрометували себе корупційними схемами та антидержавницькими поглядами.
6. Тимчасова заборона Комуністичної партії України, Прогресивно-соціалістичної та інших політичних сил та громадських об’єднань, що вимагають об’єднання з Росією.
7. Активне залучення української діяспори та іноземних громадян у всі царини державного життя (створення «картки українця», преференції у прийомі на роботу тощо). У пригоді може стати досвід Естонії, Латвії, Литви і навіть Болгарії. Залучення «варягів» було дуже ефективним за часів Київської Русі і немає підстав нехтувати цим процесом у сучасній Україні.
8. Розроблення та імплементація політики залучення кваліфікованих кадрів із-за кордону, повернення українців для роботи в Україні, бо «відтік мізків» є серйозною загрозою національній безпеці України.
9. Викреслення згадування російської мови у Конституції України (бо вона має ті сама права, що й інші мови, які з незрозумілих причин у Конституції не згадуються).
10. Приведення Європейської Хартії регіональних мов та меншин у відповідність до Конституції України, а також перегляд Європейської Конвенції з прав меншин. Зокрема, у нашому головному законі не існує поняття «регіональна» мова. Тож, відповідні укази східноукраїнських та південноукраїнських облрад є правовим нігілізмом. Російська мова не є «історичною регіональною» для жодного регіону України, оскільки про неї не можна сказати, що вона «традиційно використовується в межах певної території» (ETS No. 148, пункт I.1.a) i.), або, в перекладі з «політкоректної» мови сучасної Європи, в межах кордонів України немає етнічних російських земель.
11. Облаштування російсько-українського та російсько-білоруського кордонів, аби обмежити потік нелегальних мігрантів та наркотиків зі східного напрямку.
12. Інформаційна контрпропаганда на Сході та Півдні України, примусове обмеження трансляції російськомовних каналів, із залученням у цей процес силових структур і запровадження кримінальної відповідальності на порушників цієї норми. Корисним у цьому питанні може бути досвід Латвії. У 1995 р. згідно Закону про радіо і телебачення, у цій балтійській країні були встановлені 20% обмеження на використання іноземних мов (при частці російськомовного населення у більш ніж 40%).
13. Податкова і дотаційна підтримка українського книговидавництва, україномовних ЗМІ та україномовного кінематографу. Обкладення податковим тягарем російськомовних ЗМІ, книг, фільмів та іншої друкованої, аудіо- та відеопродукції.
14. Збільшення присутності європейських та північноамериканських ЗМІ в українському інформаційному просторі, що має допомогти у створенні позитивного іміджу таких організацій як ЄС і НАТО.
15. Оголошення воїнів УПА, попри неоднозначність їхньої поведінки у часи другої світової війни, Героями України.
16. Збільшення фінансування інформаційної безпеки України та створення позитивного іміджу за кордоном – як ключового (важливішого, ніж військова та економічна) компоненту національної безпеки держави. На превеликий жаль, Україна допоки нехтує цією складовою.
17. Інтенсивне впровадження інтернет-технологій і «цифрової демократії», що мають допомогти у швидкій побудові громадянського суспільства та поширенні європейських цінностей.
18. Виведення російського морського флоту з Севастополя та введення туди відповідного морського флоту НАТО.
19. Реформа армії та силових структур з метою входження у НАТО та ефективної нейтралізації потенційних національних загроз та викликів.
20. Внесення поправки у Конституції щодо непотреби проведення референдуму стосовно вступу до НАТО.
21. Належне фінансування української дипломатії і зовнішньополітичної розвідки, що має стояти на варті українських національних інтересів та глобальних небезпек.
22. Повний вихід з СНД та активізація зв'язків з Польщею, Чехією, Естонією, Латвією, Литвою, Грузією, Швецією, Норвегією.
ЕТАП ІІІ. РЕІНТЕГРАЦІЯ ЗРОСІЙЩЕНОГО УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
В основі цього завершального етапу - формування держави за мовним (а не етнічним) критерієм, на кшталт Естонії та Латвії. В Україні панує не мова абсолютної більшості населення держави, тобто мова титульної нації, а мова вчорашньої колоніальної адміністрації. Як поляки не питали дозволу у світової спільноти на поновлення «польськості» Вроцлава чи Познані, а чехи — «чеськості» Праги та Брно, як Калінінград, Грозний чи Нальчик залишаються російськомовними, так Донецьк із Севастополем повинні поновити власну українськість. Останнім часом європейські країни висувають ще жорсткіші вимоги до іммігрантів, вимагаючи складання тестів на знання офіційної мови та історії країни при отриманні права на проживання.
У контексті цієї ж політики діє і Європейська хартія регіональних мов та мов меншин, у преамбулі якої сказано, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності вивчати їх».
За 18 років української незалежности частка російськомовних в Україні не зменшилася, а зросла, що дає підстави твердити про процес повзучої реколонізації України. Якщо це терміново не зупинити, то потім про це вже не буде сенсу говорити.
Шляхи розв’язання цієї ситуації:
Нижче наведена орієнтовна програма дій не тільки з інтеграції (реукраїнізації) російськомовних українців, але в цілому масштабної деколонізації України, що охоплює 10 років.
І ЕТАП: ЕКОНОМІЧНА та СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА
Це фундаментальний етап, за допомогою якою уряди таких країн, як Латвія та Естонія спромоглися підняти престиж латиської та естонської культур. Без економічних та соціальних успіхів радикальні кроки балтійських урядів з державотворення могли б спричинити конфлікти, подібні до придністровського або грузинського. Українська політична еліта має чітко усвідомлювати, що без економічного та соціального добробуту національне державотворення за мовним критерієм приречене на крах. Українська мова має стати необхідною умовою кар’єрного росту і досягнення популярности, а також підвищення рівня культури, адже престижність мови часто залежить від культури, яку вона обслуговує.
1. Зменшення енергетичної залежності від Росії – за рахунок імпорту енергоносіїв з Норвегії, розвитку альтернативних джерел енергії (зокрема атомної і вітрової) та політики економії усередині держави. На жаль, в Україні точаться лише розмови з цього приводу, а до реальних справ досі не дійшло. Як результат, маємо постійний політичний тиск Кремля на Україну.
2. Активізація зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Азії, Африки та особливо Латинської Америки, що можуть бути додатковим каналом диверсифікації українського експорту. Українська влада останнім часом зовсім забула про цей напрямок, хоча про нього написано чимало економічних праць.
3. Побудова і реалізація чіткої соціально-економічної стратегії розвитку держави, в основі якої має бути підтримка малого та середнього бізнесу, структурні реформи, а також детінізація економіки. За 18 років незалежности українські політичні еліти лобіювали («відпрацьовували») інтереси крупного капіталу, мало турбуючись про малий та середній бізнес, що є основою побудови середнього класу у країнах Західної та Центральної Європи.
4. Створення сприятливого інвестиційного клімату та реалізація інфраструктурних проектів з обмеженням участі російського капіталу.
5. Розробка і втілення у життя механізмів боротьби з корупцією, за рівнем якої у 2008 р. Україна опустилася вже на 134 позицію (згідно з даними Transparency International)!
6. Розробка та імплементація програми профілактичного здоров’я населення і заохочення рівня народжуваності, що має запобігти демографічній катастрофі в Україні.
7. Реформа освітньої галузі з врахуванням нових викликів національній та міжнародній безпеці.
8. Збільшення офіційного робочого тижня на 4 години (до 44 годин), що має збільшити конкурентоспроможність економіки.
ІІ ЕТАП: ПОЛІТИЧНА, ВІЙСЬКОВА та ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА
1. Чітке розмежування функцій гілок політичної влади – виконавчої, законодавчої, судової. Внутрішньополітичний хаос між різними гілками влади став одним з каталізаторів негативного рішення щодо вступу України в НАТО і відмови у найближчому членстві в ЄС.
2. Реформа місцевого самоврядування, без якої неможлива побудова ефективного громадського суспільства.
3. Перетворення України на унітарну державу з підсиленням у Криму кримсько-татарської автономії.
4. Запровадження на певний час президентської моделі правління – на зразок грузинської або французької. Радикальність та успіх грузинських реформ Саакашвілі були б неможливі за наявності того безвладдя, що панує в Україні. Окрім того, український парламентаризм вже декілька разів в українській історії доводив свою неспроможність керувати державотворчим процесом (варто згадати часи УНР або давніші часи Галицько-Волинського князівства). Згідно результатів дослідження, проведеного компанією GfK Ukraine з 1 по 15 березня 2009 року, Верховна Рада користується найменшою довірою українців (лише 2,7%!).
5. Ухвалення закону про люстрацію, що сприятиме оновленню політичної еліти країни. Цей закон вельми важливий з огляду на виродження старих політичних еліт, які скомпрометували себе корупційними схемами та антидержавницькими поглядами.
6. Тимчасова заборона Комуністичної партії України, Прогресивно-соціалістичної та інших політичних сил та громадських об’єднань, що вимагають об’єднання з Росією.
7. Активне залучення української діяспори та іноземних громадян у всі царини державного життя (створення «картки українця», преференції у прийомі на роботу тощо). У пригоді може стати досвід Естонії, Латвії, Литви і навіть Болгарії. Залучення «варягів» було дуже ефективним за часів Київської Русі і немає підстав нехтувати цим процесом у сучасній Україні.
8. Розроблення та імплементація політики залучення кваліфікованих кадрів із-за кордону, повернення українців для роботи в Україні, бо «відтік мізків» є серйозною загрозою національній безпеці України.
9. Викреслення згадування російської мови у Конституції України (бо вона має ті сама права, що й інші мови, які з незрозумілих причин у Конституції не згадуються).
10. Приведення Європейської Хартії регіональних мов та меншин у відповідність до Конституції України, а також перегляд Європейської Конвенції з прав меншин. Зокрема, у нашому головному законі не існує поняття «регіональна» мова. Тож, відповідні укази східноукраїнських та південноукраїнських облрад є правовим нігілізмом. Російська мова не є «історичною регіональною» для жодного регіону України, оскільки про неї не можна сказати, що вона «традиційно використовується в межах певної території» (ETS No. 148, пункт I.1.a) i.), або, в перекладі з «політкоректної» мови сучасної Європи, в межах кордонів України немає етнічних російських земель.
11. Облаштування російсько-українського та російсько-білоруського кордонів, аби обмежити потік нелегальних мігрантів та наркотиків зі східного напрямку.
12. Інформаційна контрпропаганда на Сході та Півдні України, примусове обмеження трансляції російськомовних каналів, із залученням у цей процес силових структур і запровадження кримінальної відповідальності на порушників цієї норми. Корисним у цьому питанні може бути досвід Латвії. У 1995 р. згідно Закону про радіо і телебачення, у цій балтійській країні були встановлені 20% обмеження на використання іноземних мов (при частці російськомовного населення у більш ніж 40%).
13. Податкова і дотаційна підтримка українського книговидавництва, україномовних ЗМІ та україномовного кінематографу. Обкладення податковим тягарем російськомовних ЗМІ, книг, фільмів та іншої друкованої, аудіо- та відеопродукції.
14. Збільшення присутності європейських та північноамериканських ЗМІ в українському інформаційному просторі, що має допомогти у створенні позитивного іміджу таких організацій як ЄС і НАТО.
15. Оголошення воїнів УПА, попри неоднозначність їхньої поведінки у часи другої світової війни, Героями України.
16. Збільшення фінансування інформаційної безпеки України та створення позитивного іміджу за кордоном – як ключового (важливішого, ніж військова та економічна) компоненту національної безпеки держави. На превеликий жаль, Україна допоки нехтує цією складовою.
17. Інтенсивне впровадження інтернет-технологій і «цифрової демократії», що мають допомогти у швидкій побудові громадянського суспільства та поширенні європейських цінностей.
18. Виведення російського морського флоту з Севастополя та введення туди відповідного морського флоту НАТО.
19. Реформа армії та силових структур з метою входження у НАТО та ефективної нейтралізації потенційних національних загроз та викликів.
20. Внесення поправки у Конституції щодо непотреби проведення референдуму стосовно вступу до НАТО.
21. Належне фінансування української дипломатії і зовнішньополітичної розвідки, що має стояти на варті українських національних інтересів та глобальних небезпек.
22. Повний вихід з СНД та активізація зв'язків з Польщею, Чехією, Естонією, Латвією, Литвою, Грузією, Швецією, Норвегією.
ЕТАП ІІІ. РЕІНТЕГРАЦІЯ ЗРОСІЙЩЕНОГО УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
В основі цього завершального етапу - формування держави за мовним (а не етнічним) критерієм, на кшталт Естонії та Латвії. В Україні панує не мова абсолютної більшості населення держави, тобто мова титульної нації, а мова вчорашньої колоніальної адміністрації. Як поляки не питали дозволу у світової спільноти на поновлення «польськості» Вроцлава чи Познані, а чехи — «чеськості» Праги та Брно, як Калінінград, Грозний чи Нальчик залишаються російськомовними, так Донецьк із Севастополем повинні поновити власну українськість. Останнім часом європейські країни висувають ще жорсткіші вимоги до іммігрантів, вимагаючи складання тестів на знання офіційної мови та історії країни при отриманні права на проживання.
У контексті цієї ж політики діє і Європейська хартія регіональних мов та мов меншин, у преамбулі якої сказано, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності вивчати їх».
За 18 років української незалежности частка російськомовних в Україні не зменшилася, а зросла, що дає підстави твердити про процес повзучої реколонізації України. Якщо це терміново не зупинити, то потім про це вже не буде сенсу говорити.
Шляхи розв’язання цієї ситуації:
1. Ухвалення нового «Закону про громадянство» і повторна паспортизація населення (ID-картки), що має відбутися за 3 роки. Для поновлення громадянства необхідно скласти іспит на знання державної Мови, Конституції та Історії своєї країни. Так звані «негромадяни» не матимуть права брати участь у виборах президента і парламенту, не зможуть виїжджати за межі держави.
2. Створення відповідних органів, що відповідатимуть за впровадження мовної політики України
· Державна Мовна Комісія перебуватиме під патронатом Президента відповідатиме за розробку мовної політики України;
· Державний Мовний Центр (у межах Міністерства Юстиції), що має контролювати виконання мовного законодавства і накладати відповідні штрафи на його порушників. Центрові підпорядковуватимуться 300 мовних інспекторів України. Він матиме справу з усім – від друку підручників українською мовою до мовних інспекцій вулицями міст. Інспектори або реагуватимуть на скарги, або проводитимуть вибіркові перевірки в державних і приватних структурах. Зокрема, інспектор може на робочому місці влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною. Усі такі працівники зобов'язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів.
· Державна Мовна агенція (при Міністерстві Освіти), в обов’язки якої входитимуть консультації та аналіз мовної ситуації;
· Національна агенція з навчання українській мові (при Міністерстві Освіти).
3. Встановлення трирівневої системи володіння мовою: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств – тобто у тих, хто займає високу позицію у суспільстві; середній – у робітників та працівників сфери послуг; нижчий – у представників професій, що не вимагають спілкування (сміттярі, водії автобусів тощо).
4. Приведення у відповідність до етнічного складу використання іноземних мов (зокрема російської) у громадському та приватному секторах – не більше 20%.
5. Заборона використання двомовних (російсько-українських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. Будь-хто, завітавши до приватної установи (наприклад, крамниці чи перукарні) має право питати й одержувати відповідь державною мовою.
6. Ухвалення нового «Закону про освіту», що визначатиме відсоток україномовних шкіл та вишів (має відповідати частці українців у загальній кількості населення).
7. Визнання лінгвоциду української мови у Російській та Совєтській імперії на загальнодержавному рівні.
8. Знесення радянських символів спочатку у Центральній, а згодом у Східній та Південній Україні. Перейменування вулиць, що мають радянські (але не російські) назви. Подібні процеси відбуваються навіть у таких толерантних країнах як Іспанія та Греція (не кажучи вже про Латвію та Естонію), де практично не лишилося жодних ознак авторитарного минулого. Будь-які цивілізовані держави намагаються швидко забути свою криваву історію. Радянські символи є іншорідними тілами на мапі європейської цивілізації України, тому мають бути видалені з метою динамічного руху уперед.
9. Переклад українських топонімів західноєвропейськими та іншими мовами згідно з правилами українського, а не російського правопису.
10. Розширення поняття «державний тероризм», зокрема у царині мас-медіа, запровадження карної відповідальності за паплюження символів української державности, у тому числі її мови. Заборона використання радянської та нацистської символіки (серп і молот, червона зірка, радянський гімн, нацистські та радянські марші).
11. Внесення поправки до «Закону про працю», за якою працівників дозволяється звільняти за невідповідність рівня володіння українською мовою їх посаді (згідно з 3 рівнями).
12. Розробка і втілення у життя заходів, покликаних об’єднати українські православні церкви у єдину апостольну церкву.
13. На законодавчому рівні визначити поняття "мовна меншина", "мова національної меншини", "компактне проживання національної меншини", "регіональна мова", "національно-культурна автономія", "мова, якій загрожує зникнення".
14. Розробка та імплементація Програми переселення україномовних українців у російськомовні регіони.
ЗАГРОЗИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ ТА ШЛЯХИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗ:
1. Посилення сепаратизму у Південній та Східній Україні.
Аби не допустити цього, потрібно:
1.1. Забезпечити належний рівень та якість життя, щоб вибити аргументи з рук радикалів. Без зняття соціально-економічної напруги у державі провадити соціально-культурну «шокову терапію» вельми ризиковано.
1.2. Провести адміністративну і політичну реформу.
1.3. Забезпечити вступ України до НАТО і виведення російського флоту з Севастополя раніше 2017 р.
1.4. Мати лояльні силові структури та армію, що стоятимуть на варті національної безпеки.
1.5. Використовувати метод «поділяй і владарюй», що дуже актуально за перманентної боротьби між російськомовними кланами (дніпропетровським, донецьким, харківським, луганським, одеським тощо).
1.6. Провести адекватну інформаційну пропаганду в російськомовному колі українців.
1.7. Заборонити російські та російськомовні мас-медіа на території України.
1.8. Запровадити карну відповідальність за «державний тероризм».
1.9. Фінансувати виїзд тих українців, які бажають виїхати до Росії.
1.10. Стимулювати міграцію україномовного населення у російськомовні регіони України.
2. Розквіт корупційних схем з отримання мовних сертифікатів або паспортів нового зразка. З цим явищем допоможе боротися максимальна прозорість їх отримання та розвиток інститутів громадянського суспільства.
3. Засудження дій з боку ЄС. Кроки Латвії та Естонії з натуралізації своїх меншин також не викликали захоплення у європейських бюрократів, однак це не завадило балтійським країнам стати членами ЄС і НАТО. Україна з її геополітичним потенціалом і правильно побудованою інформаційною пропагандою змогла б переконати Брюссель у необхідності реінтеграції своїх зросійщених громадян і навіть фінансовій підтримці цього процесу. Слід чітко розділити у європейській свідомості питання інтеграції зросійщених українців та захист прав національних меншин.
4. Погіршення відносин з Росією. Це може спричинити торговельно-економічні війни між Україною та Росією. Водночас, варто визнати, що вони відбуваються майже постійно, а Україна у свідомості пересічних росіян посідає 3 місце як найбільший ворог їх держави, у той час як українці ставляться до Росії значно позитивніше. Таким чином, Україні не багато що втрачати у цьому випадку. Росія поки що не спроможна розмовляти з Україною на рівних, а не на «братерських» умовах. Тому зараз потрібно швидко позбавлятися російської залежності. На відміну від нашої держави, частка російських мігрантів у Латвії та Естонії вища, ніж в Україні і мешкають вони вельми компактно. У деяких прикордонних з Росією містах Латвії та Естонії (зокрема Нарві) їх більше 90%. Однак розвалу балтійських держав не відбулося. Чому? Бо вдалося досягти серйозних успіхів у напрямку соціально-економічного добробуту. Окрім того, ніхто не змушував отримувати громадянство Латвії та Естонії. Якщо російськомовній громаді до вподоби нинішній стан, то вона просто ігнорує дії центральних урядів або емігрує до Росії. Таким чином, Естонія і Латвія нейтралізували у своїй внутрішній політиці «російський чинник» (який так заважає в українському політичному житті).
5. Нестача вчителів української мови та історії. Для підготовки таких кадрів достатньо 4-5 років.
2. Створення відповідних органів, що відповідатимуть за впровадження мовної політики України
· Державна Мовна Комісія перебуватиме під патронатом Президента відповідатиме за розробку мовної політики України;
· Державний Мовний Центр (у межах Міністерства Юстиції), що має контролювати виконання мовного законодавства і накладати відповідні штрафи на його порушників. Центрові підпорядковуватимуться 300 мовних інспекторів України. Він матиме справу з усім – від друку підручників українською мовою до мовних інспекцій вулицями міст. Інспектори або реагуватимуть на скарги, або проводитимуть вибіркові перевірки в державних і приватних структурах. Зокрема, інспектор може на робочому місці влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною. Усі такі працівники зобов'язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів.
· Державна Мовна агенція (при Міністерстві Освіти), в обов’язки якої входитимуть консультації та аналіз мовної ситуації;
· Національна агенція з навчання українській мові (при Міністерстві Освіти).
3. Встановлення трирівневої системи володіння мовою: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств – тобто у тих, хто займає високу позицію у суспільстві; середній – у робітників та працівників сфери послуг; нижчий – у представників професій, що не вимагають спілкування (сміттярі, водії автобусів тощо).
4. Приведення у відповідність до етнічного складу використання іноземних мов (зокрема російської) у громадському та приватному секторах – не більше 20%.
5. Заборона використання двомовних (російсько-українських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. Будь-хто, завітавши до приватної установи (наприклад, крамниці чи перукарні) має право питати й одержувати відповідь державною мовою.
6. Ухвалення нового «Закону про освіту», що визначатиме відсоток україномовних шкіл та вишів (має відповідати частці українців у загальній кількості населення).
7. Визнання лінгвоциду української мови у Російській та Совєтській імперії на загальнодержавному рівні.
8. Знесення радянських символів спочатку у Центральній, а згодом у Східній та Південній Україні. Перейменування вулиць, що мають радянські (але не російські) назви. Подібні процеси відбуваються навіть у таких толерантних країнах як Іспанія та Греція (не кажучи вже про Латвію та Естонію), де практично не лишилося жодних ознак авторитарного минулого. Будь-які цивілізовані держави намагаються швидко забути свою криваву історію. Радянські символи є іншорідними тілами на мапі європейської цивілізації України, тому мають бути видалені з метою динамічного руху уперед.
9. Переклад українських топонімів західноєвропейськими та іншими мовами згідно з правилами українського, а не російського правопису.
10. Розширення поняття «державний тероризм», зокрема у царині мас-медіа, запровадження карної відповідальності за паплюження символів української державности, у тому числі її мови. Заборона використання радянської та нацистської символіки (серп і молот, червона зірка, радянський гімн, нацистські та радянські марші).
11. Внесення поправки до «Закону про працю», за якою працівників дозволяється звільняти за невідповідність рівня володіння українською мовою їх посаді (згідно з 3 рівнями).
12. Розробка і втілення у життя заходів, покликаних об’єднати українські православні церкви у єдину апостольну церкву.
13. На законодавчому рівні визначити поняття "мовна меншина", "мова національної меншини", "компактне проживання національної меншини", "регіональна мова", "національно-культурна автономія", "мова, якій загрожує зникнення".
14. Розробка та імплементація Програми переселення україномовних українців у російськомовні регіони.
ЗАГРОЗИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ ТА ШЛЯХИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗ:
1. Посилення сепаратизму у Південній та Східній Україні.
Аби не допустити цього, потрібно:
1.1. Забезпечити належний рівень та якість життя, щоб вибити аргументи з рук радикалів. Без зняття соціально-економічної напруги у державі провадити соціально-культурну «шокову терапію» вельми ризиковано.
1.2. Провести адміністративну і політичну реформу.
1.3. Забезпечити вступ України до НАТО і виведення російського флоту з Севастополя раніше 2017 р.
1.4. Мати лояльні силові структури та армію, що стоятимуть на варті національної безпеки.
1.5. Використовувати метод «поділяй і владарюй», що дуже актуально за перманентної боротьби між російськомовними кланами (дніпропетровським, донецьким, харківським, луганським, одеським тощо).
1.6. Провести адекватну інформаційну пропаганду в російськомовному колі українців.
1.7. Заборонити російські та російськомовні мас-медіа на території України.
1.8. Запровадити карну відповідальність за «державний тероризм».
1.9. Фінансувати виїзд тих українців, які бажають виїхати до Росії.
1.10. Стимулювати міграцію україномовного населення у російськомовні регіони України.
2. Розквіт корупційних схем з отримання мовних сертифікатів або паспортів нового зразка. З цим явищем допоможе боротися максимальна прозорість їх отримання та розвиток інститутів громадянського суспільства.
3. Засудження дій з боку ЄС. Кроки Латвії та Естонії з натуралізації своїх меншин також не викликали захоплення у європейських бюрократів, однак це не завадило балтійським країнам стати членами ЄС і НАТО. Україна з її геополітичним потенціалом і правильно побудованою інформаційною пропагандою змогла б переконати Брюссель у необхідності реінтеграції своїх зросійщених громадян і навіть фінансовій підтримці цього процесу. Слід чітко розділити у європейській свідомості питання інтеграції зросійщених українців та захист прав національних меншин.
4. Погіршення відносин з Росією. Це може спричинити торговельно-економічні війни між Україною та Росією. Водночас, варто визнати, що вони відбуваються майже постійно, а Україна у свідомості пересічних росіян посідає 3 місце як найбільший ворог їх держави, у той час як українці ставляться до Росії значно позитивніше. Таким чином, Україні не багато що втрачати у цьому випадку. Росія поки що не спроможна розмовляти з Україною на рівних, а не на «братерських» умовах. Тому зараз потрібно швидко позбавлятися російської залежності. На відміну від нашої держави, частка російських мігрантів у Латвії та Естонії вища, ніж в Україні і мешкають вони вельми компактно. У деяких прикордонних з Росією містах Латвії та Естонії (зокрема Нарві) їх більше 90%. Однак розвалу балтійських держав не відбулося. Чому? Бо вдалося досягти серйозних успіхів у напрямку соціально-економічного добробуту. Окрім того, ніхто не змушував отримувати громадянство Латвії та Естонії. Якщо російськомовній громаді до вподоби нинішній стан, то вона просто ігнорує дії центральних урядів або емігрує до Росії. Таким чином, Естонія і Латвія нейтралізували у своїй внутрішній політиці «російський чинник» (який так заважає в українському політичному житті).
5. Нестача вчителів української мови та історії. Для підготовки таких кадрів достатньо 4-5 років.
ЗВІДКИ ВЗЯТИ ГРОШІ НА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНУ «ШОКОВУ ТЕРАПІЮ» і ДЕКОЛОНІЗАЦІЮ УКРАЇНИ?
- Штрафи за порушення мовного законодавства
- Покращення соціально-економічного розвою України та, як наслідок, – державне фінансування мовної політики держави
- Фінансова допомога урядів Європи, Канади США та неурядових організацій у реінтеграції України
ВИСНОВОК.
Кінцевим результатом реінтеграції має стати доведення частки україномовних українців до 78-80%, обмеження використання суржику, формування нової політичної еліти на основі нової національно-мовної ідеї, посилення патріотизму українців, енергетична безпека від Росії, диверсифікація торговельних зв’язків, вступ до НАТО, активне залучення іноземних інвестицій, формування міцного середнього класу, покращення добробуту громадян, структуризація політичного життя, розбудова громадянського суспільства і поступове стирання різниці між Заходом та Сходом України. Однак, як я вже зазначав, для втілення у життя такого плану потрібно забезпечити соціально-економічний добробут громадян. Бо українці у першу чергу повинні мати інші (соціально-економічні) причини для своєї гордості. Без економічного фундаменту відновити українську мову буде майже неможливо.
Реінтеграція зросійщених українців має сприяти відновленню паритет «етнос-мова», що вкрай деформований в Україні, а ця деформація заважає нормальному державотворенні. Доречною у цьому випадку може бути цитата польського міністра Яцека Ростовскі, який нещодавно сказав: «важливо, що поляки очистилися від усього зайвого задля того, аби розпочати швидкий рух уперед». Україні також потрібно якнайшвидше позбавитися ознак постколоніалізму. У протилежному випадку ми можемо у шостий раз втратити свою незалежність.
Кінцевим результатом реінтеграції має стати доведення частки україномовних українців до 78-80%, обмеження використання суржику, формування нової політичної еліти на основі нової національно-мовної ідеї, посилення патріотизму українців, енергетична безпека від Росії, диверсифікація торговельних зв’язків, вступ до НАТО, активне залучення іноземних інвестицій, формування міцного середнього класу, покращення добробуту громадян, структуризація політичного життя, розбудова громадянського суспільства і поступове стирання різниці між Заходом та Сходом України. Однак, як я вже зазначав, для втілення у життя такого плану потрібно забезпечити соціально-економічний добробут громадян. Бо українці у першу чергу повинні мати інші (соціально-економічні) причини для своєї гордості. Без економічного фундаменту відновити українську мову буде майже неможливо.
Реінтеграція зросійщених українців має сприяти відновленню паритет «етнос-мова», що вкрай деформований в Україні, а ця деформація заважає нормальному державотворенні. Доречною у цьому випадку може бути цитата польського міністра Яцека Ростовскі, який нещодавно сказав: «важливо, що поляки очистилися від усього зайвого задля того, аби розпочати швидкий рух уперед». Україні також потрібно якнайшвидше позбавитися ознак постколоніалізму. У протилежному випадку ми можемо у шостий раз втратити свою незалежність.
