У Польщі, Україні, а також у Росії розгорілися дебати про те, як оцінювати лідера українського національного руху 20-го століття Степана Бандеру. Причиною для того, щоб згадати історію, стало офіційне оголошення Бандери і бійців керованого ним національного руху героями України, пише Віестурс Спруде в латвійській Latvijas Avize.
"Степан Бандера - це трагічна і неоднозначна фігура, яку не можна оцінити в двох словах, не використовуючи ті символи, які десятками років нав'язували комуністична пропаганда чи націоналістична ідеалізація", - зазначив у розпалі дискусій в українських ЗМІ експерт пов'язаного із Заходом Фонду польсько-української співпраці Адам Сауер. Не дивно, що присудження Бандері звання героя України 22 січня і надання офіційного статусу борців за незалежність бійцям Організації Українських Націоналістів (ОУН), а також бійцям Української повстанської армії (УПА) 29 січня викликали шалені протести МЗС Росії, Центру Симона Візенталя, а тепер також і польського суспільства. Однак третій президент України Віктор Ющенко на офіційній церемонії підкреслив, що цього моменту чекали "мільйони українців багато років". У західній частині України, де рух українських національних партизанів, або "бандерівців", було придушено тільки в середині 50-х років, це можна сказати з упевненістю. У Львові є пам'ятник Бандері, а вулицю його ім'ям там назвали ще в 1991 році. Вулиці Степана Бандери є в Тернополі, Рівному, Івано-Франківську, Луцьку.
Іншу думку ви почуєте у східній частині України, де серед мешканців російської національності побутує уявлення про Бандеру як "нациста" і "антисеміта". Відповідно, в Москві Бандера для багатьох щось середнє між "русофобом" і "ворогом радянської влади", який наважився організувати збройну підпільну боротьбу за українську державність. Більш обгрунтований гнів відчувається в Польщі, оскільки у багатьох поляків "бандерівці" асоціюються з кривавою безкомпромісною боротьбою, тероризмом, взаємними вбивствами мирних жителів у 30-40-і роки. "Оцінка ОУН і УПА в Польщі, безсумнівно, негативна. Ці організації здійснювали масові вбивства на східних теренах Польщі. Тоді загинули більше 100 тисяч чоловік тільки через те, що вони були поляки. Ці вбивства викликають безумовний протест польського суспільства", - заявив увечері 4 лютого в офіційній заяві своєї канцелярії президент Польщі Лех Качинський. За його оцінкою, в діях президента України "короткострокові політичні інтереси взяли гору над історичною справедливістю". Поляки очікували від українських партнерів "більшої делікатності".
Бандера - терорист
У українсько-польських розбіжностей давня історія. Одна з найвідоміших сторінок конфронтації пов’язана з листопадом 1918 року, коли війська Центральної Ради України протистояли у боях за Львів армії відновленої польської держави.
"Поляки з самого початку не були здатні прийняти не тільки українську, але і литовську державність. Наслідком такого недалекобачного підходу стала польсько-українська війна", - пояснює асоційований професор Латвійського університету Еріксен Екабсонс. На відміну від балтійців, Україні зі здобуттям незалежності тоді не пощастило: половина українських територій залишилися в Польщі, половина - в більшовицької Росії. Історик нагадує, що з точки зору сьогодення політику Польщі в українському питанні в 20-30-ті роки важко назвати справедливою: "Водночас, абсолютної правди не було ні в одних, ні в інших. Там були український тероризм і насильницькі підривні дії українських уніатських церков як відповідь на нього". За індивідуальний терор українські націоналісти взялися, будучи впевненими у тому, що парламентським шляхом вони нічого не досягнуть для своєї автономії. Жертвами зазвичай ставали саме ті суспільні або державні діячі, які намагалися сприяти українсько-польському зближенню. Найбільший резонанс викликало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького в результаті замаху 15 червня 1934. Тоді вперше і лунало ім'я керівника регіональної організації ОУН Степана Бандери. Бандера був одним з тих, хто планував замах. Його заарештували і в 1936 році засудили. Відтоді виходець з дуже національно налаштованої інтелігентної родини в очах поляків був затаврований як злочинець.
Бандера перебував у в'язниці до вересня 1939 року, коли Польщу окупували німці і звільнили Бандеру. Але чи справді харизматичний лідер українських націоналістів квапився в обійми нацистів, чи були бандерівці такими "фашистами", як стверджували в радянські часи і як продовжує стверджувати Росія? "Немає жодного сумніву, що він був патріотом України. Те, що Бандера помилявся в окремі моменти щодо того, з ким разом рухатися і діяти, - це інша річ. Злісним фашистом його назвати не можна. Ця дуже знайома нам лексика з політичних причин спрощена до абсурду ", - коментує Еріксен Екабсонс.
У 1941 році Бандера був лідером впливової фракції ОУН, а не всієї її структури. Співпрацювати у формуванні навчених німцями українських збройних підрозділів Nachtigall і Roland його мотивувала надія на допомогу Німеччини у створенні української держави. Обидва батальйони, у лавах яких були палкі прихильники Бандери з ОУН, раніше німців, у червні 1941 року зайняли Львів і ще кілька населених пунктів. 30 червня 1941 Бандера разом зі своїм заступником Ярославом Стецько проголосив відновлення України. Німці цю державу терпіли тільки 12 днів. У плани нацистів входило створення українського рейхскомісаріату і колонізація країни, а не надання їй свободи. Бандеру, Стецько та їх соратників заарештували; проти ОУН розпочалися репресії: восени розформували також українські батальйони Nachtigall і Roland, оскільки в них назрівав заколот. Степана Бандеру тоді відвезли до концтабору Заксенхаузен, де він перебував до осені 1944 року. Ті, хто стверджує, що він був "другом Гітлера", нерідко замовчують цей факт.
Антисеміти з УПА?Одне з найважчих звинувачень на адресу бандерівців пов'язане з так званою львівською різаниною. Воно трапилося у тому ж 1941 році, 30 червня, коли Бандера проголосив відновлення української держави. Відомості про цю подію суперечливі. Кількість жертв становить від 3 до 10 тисяч. В абсолютній більшості це були євреї, а також комуністи. "Там сталося те ж саме, що і в Балтії та в східній частині Польщі, яку Червона армія зайняла у вересні 1939 року. Зараз у Польщі це нерідко намагаються забути, але в перші дні німецької окупації поляки у великій кількості вступали до лав поліції. Причиною було враження, залишене майже двома роками радянської окупації ", - говорить історик Екабсонс. Важко сказати, наскільки різанина була власною ініціативою українців, і якою мірою це інспіроване німцями. Треба пам'ятати про те, що за тиждень до цього чекісти вбили у Львові 4000 політв'язнів, головним чином, українських націоналістів. Коли трупи жертв ексгумували, картина була схожою на ту, що була наподвір’ї ризької Центральної в'язниці в липневі дні 1941 року. До того ж, німці поширили чутки, що звірства над ув'язненими зробили саме "жидівські більшовики". Це спровокувало близьких на жагу помсти. Наслідками стали єврейські погроми. Очевидно, в них брали участь також бойовики ОУН. Однак антисемітизм, який часом згадується, не був основою ідеології ОУН та УПА. І сам Бандера безпосередньо не брав участі у львівській різанині, і немає відомостей про те, що він там давав якісь розпорядження. "Якщо він якимось чином і був винен у львівських подіях, то тільки тим, що пропагував українські національні ідеї, до певної міри налаштовуючи людей мстити", - пояснює Екабсонс. В оцінці ставлення бандерівців до євреїв серед істориків немає одностайності. Але є незаперечним той факт, що євреї пізніше боролися у лавах УПА і як бойовики, і як командири, й особливо як медичний персонал. Примітно, що на початку 50-х років, коли Ізраїль і сіоністи були оголошені ворогами СРСР, радянська пропаганда вела мовлення, що УПА і сіоністи йдуть рука об руку.
Око за око
І в ув'язненні Бандера продовжував залишатися ідейним символом боротьби українців за незалежність, а не прихильником нацизму. "Два брати Степана Бандери Василь і Олександр, теж дуже національно налаштовані, загинули в концтаборі Аушвіц. Сам він сидів у таборі за свою національну позицію і за те, що підтримав проголошення незалежної української держави. Я маю сумнів, чи міг Бандера насправді любити нацистську владу ", - вважає Еріксен Екабсонс.
Американський історик українського походження Майкл Логуш стверджує, що в 1943 році якийсь нацистський офіцер високого рангу поставив Бандері пряме запитання: чи підтримує він Гітлера. Бандера без вагань відповів, що Німеччина, безумовно, програє війну, і Україна нічого не набуде від союзництва з нею. Формування 14-й українській гренадерської дивізії СС "Галичина" в квітні 1943 року підтримала тільки невелика частина ОУН, у лавах якої не було єдності. Прихильники Бандери бойкотували легіон. Замість нього в лютому 1943 року була створена Українська повстанська армія (УПА). Рішення на користь неї було прямо пов'язане з репресіями німців, що посилювалися проти цивільного населення і членів ОУН, а також загострення боротьби з польським рухом опору Armia Krajowa і радянськими партизанами. У Волині та Східній Галичині, починаючи з весни 1943 року, УПА розпочала, на думку поляків, етнічні чистки. Українці вважали ці регіони своїми і діяли агресивно. Ще під час німецької окупації у згаданих областях були створені батальйони польської поліції, але для того, щоб захищати не окупаційну владу, а своє цивільне населення. Історики визнають, що під час війни в цих внутрішніх боях було вбито близько 100 тисяч польських мирних жителів і близько 20 тисяч українців.
Пізніше головними супротивниками військового крила ОУН стали армія комуністичної Польщі та війська СРСР. Бандера в початковій стадії діяльності УПА безпосередньо не брав участі. Впливовий лідер ОУН був звільнений з концтабору тільки у вересні 1944 року.
У пошуках середини
Немає відомостей про те, що після звільнення Степан Бандера брав участь у військових діях в зайнятої Радянською армією частини України або на території Польщі. Після війни він жив у Західній Німеччині, продовжуючи керувати рухом українських націоналістів. У жовтні 1959 року в Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський убив Бандеру, вистріливши йому в обличчя зі спеціального пістолета ампулою з ціанистим калієм.
Історики вважають, що, з одного боку, посилена увага до особистості Бандери може здатися дивною, оскільки він зовсім не був найактивнішим лідером ОУН, а лише одним з них. Чомусь ніхто не протестував, коли президент Ющенко присвоїв звання Героя України, наприклад, Роману Шушкевичу, який до 1950 року боровся в лавах УПА зі зброєю в руках і був командиром високого рангу. "Бандеру, як головну мету, вибрали через його харизматичність, впізнаваність. Його вбили тому, що Бандера був лідером національного руху, а не тому, що він брав участь у якихось масових вбивствах. Якби це справді було, Бандера не зміг б кілька років вільно жити в контрольованій союзниками Німеччині ", - відзначив історик Екабсонс. Комуністична пропаганда СРСР добре попрацювала над іміджем Бандери, коли головним завданням була дискредитація руху українських націоналістів. У Москві української повстанської армії боялися більше, ніж балтійських лісових братів.
Незважаючи на пікети і часом жорстку риторику, сумнівно, що виділення Бандери і УПА істотно підірве відносини України та Польщі. "У Польщі зараз панує толерантний погляд щодо українців, оскільки обидві держави усвідомлюють, що їм треба об'єднуватися. Серйозні польські історики вже знайшли середній шлях в цьому епізоді спільної історії", - відзначає професор Екабсонс. Недарма президент Польщі Качинський, нагадуючи Києву думку Варшави про бандерівців, на закінчення додав: "Польща твердо переконана - ефективні і тісні партнерські стосунки суверенних, вільних і демократичних Польщі та України відповідають інтересам обох держав. Ми не можемо забувати про це".
No comments:
Post a Comment