Baltic thaw, Aegean freeze

Latvia’s economic free fall has halted, and it may now do better than Greece

Feb 25th 2010 | RIGA | From The Economist print edition

DOOM-MONGERS are licking their wounds. For two years bankers have said that a Latvian devaluation was inevitable. The struggle to save the lat’s peg to the euro was bound to end in tears. And a panic in Latvia could topple the wobbly economies of Estonia and Lithuania, which have similar exchange-rate regimes, with repercussions extending across eastern Europe and to Scandinavian banks that lent recklessly in the Baltics.

Yet despite a fall in GDP last year of 17.5%, Latvia seems to have achieved something many thought impossible: an internal devaluation. This meant regaining competitiveness not by currency depreciation but by deep cuts in wages and public spending. In a recent discussion of Greece, Jörg Asmussen, a German minister, praised Latvia for its self-discipline.

Standard & Poor’s, a rating agency, has raised its outlook on Latvia’s debt from negative to stable (ie, it no longer expects further downgrades). The current account, in deficit to the tune of 27% of GDP in late 2006, is in surplus. Exports are recovering. Interest rates have plunged and debt spreads over German bonds have narrowed (see chart). Fraught negotiations with the IMF and the European Union have kept a €7.5 billion ($10 billion) bail-out on track, in return for spending cuts and tax rises worth a tenth of GDP.

At the centre of Latvia’s crisis was its biggest locally owned bank, Parex. Until it went bust, Parex was a byword for high living and murky dealings. Its new American-born boss, Nils Melngailis, has refinanced its debts, divided its assets into good and bad, and aims soon to unfreeze depositors’ cash. He found plenty of savings. Selling a fleet of sports cars and ending the use of private jets cut travel costs by 90%. Overall, he cut the bank’s costs by 40% in 2009, with 30% more to come.

Even if a catastrophe has been averted for the moment, Latvia’s economy remains troubled. Unemployment, at 22.8%, is the highest in the EU. Growth is unlikely to resume until late 2011. After a decade of prosperity based on a construction boom, cheap manufacturing and transit from Russia, Latvia needs new sources of income. The biggest task is to harness local brainpower. Emigration has been a safety valve for jobless Latvians, but the country loses if fraying public services, high taxes and low pay drive its more productive workers abroad. And nobody seems to be trying to stop them. Even his fans would hesitate to call the prime minister, Valdis Dombrovskis, charismatic or visionary.

Confidence in institutions is feeble—support for the EU is lower than in any other member state. Politicians are uninspiring, with most parties run by tycoons who escaped blame for economic mismanagement. A sense that the rich and powerful evade justice is pervasive. At Vincents, a Riga restaurant where dinner for two can cost $400, the owner, Martins Ritins, says business is booming. On Valentine’s Day he opened on a Sunday for the first time in years and almost every table was taken.

As politicians’ credibility dwindles, Russian influence grows. A pro-Russian party won control of Riga last year. Latvia’s president, Valdis Zatlers, will go to the Soviet-tinged celebrations in Moscow on May 9th to mark the 65th anniversary of Victory Day. Hawks see this as a sell-out. A visit to Riga by Russia’s foreign minister, Sergei Lavrov, in April may be a step towards normal relations—or a sign that Russia sees Latvia as a swing state in the Baltic.

Even so, Latvia looks good when compared with Greece. It did not lie about its public finances or use accounting tricks. Strikes have been scanty. Protests are fought in the courts, not the streets. Both Greece and Latvia have had hard knocks, but Greeks became used to a good life that they are loth to give up. Latvians remain glad just to be on the map.

Lithuania Between Scylla and Charybdis

Values, not pragmatism, should guide Lithuania’s relations with Russia and the EU, the country’s new foreign minister says.

by BBC Monitoring 16 February 2010

This interview with Lithuanian Foreign Minister Audronius Azubalis by Vladimiras Laucius appeared on the Lithuanian news website Delfi on 11 February:

On Thursday [11 February], the new foreign minister, Audronius Azubalis, was sworn into office in the Seimas [parliament]. He believes that if Lithuania has purely pragmatic relations with Russia and if these relations are not based on values – such as freedom, democracy, and human rights – Lithuania could face serious trouble.

"I personally want Lithuania to have normal, unbiased relations with Russia. We have opened old wounds because some problems seem to be impossible to solve, some are being ignored," Azubalis told Delfi.lt.

Moreover, the new foreign minister said that he supports the idea of deeper integration into the EU. "The stronger Brussels is, the stronger will be the EU countries that do not have the necessary resources to be powerful on their own, and the opinion of these countries does not always match the opinion of Berlin or Paris," he said.

Which focal points of our foreign policy will you seek to change after replacing former Foreign Minister Vygaudas Usackas, who had lost the president's [Dalia Grybauskaite] trust?

I will not comment on the issue of trust and on my predecessors. As for the focal points, they will depend on the tactics that I will choose after I get acquainted with the current situation in detail. One thing I can tell you already: I will ask the Permanent Representation of Lithuania to the EU to pay more attention to EU-Russia negotiations carried out by the European Commission. We need to pay more attention to negotiations with Russia to avoid the situation where we need to vote for an EU-Russia draft agreement in the Seimas and somebody asks us: "Where have you been during the negotiations?"

I am not saying that the negotiations have been conducted in any improper way. However, when the parliamentary foreign affairs committee was discussing these negotiations, we saw that not enough attention had been paid to the negotiations. As an EU member, we have the right to express our opinions. Among other things, we have to monitor that the provisions that Lithuania has asked to be included in the negotiation mandate are not ignored.

The former foreign minister started his term by announcing his plans to "turn a new page in relations with Russia." What was written on this new page? Was it a page that brought success? Will it be possible to continue writing on this new page?

You are again trying to make me speak about my predecessor. My answer is the following: We have existed with Russia as our neighbor for a long time, and I doubt there could be "new pages" or "old pages" in relations with this country. We have an ages-long history of our relations with this country.

[Passage omitted: on the history of Lithuanian-Russian relations in the 15th-16th centuries.]

I personally want Lithuania to have normal, unbiased relations with Russia. Our ages-long common history has opened old wounds on both sides. We feel hurt because some problems seem to be impossible to solve, some are being ignored.

There has been a lot of talk lately about a "pragmatic attitude" towards Russia. Has our foreign policy managed to implement this pragmatic attitude? If yes, what results have we achieved?

We are strong only if we base our policy on the key values of Western civilization. As my [former parliamentary] colleague Egidijus Vareikis has put it, it is very dangerous to base one's attitudes solely on rhetoric and business calculations. The Lithuanian market is so small. As far as economy is concerned, we are such a small country that one could simply buy us, even without any negotiations. Therefore, if Lithuania has purely pragmatic relations with Russia and if these relations are not based on values – such as freedom, democracy, and human rights – Lithuania could face serious trouble.

I have read that before 1940, Latvian industry received many orders from Russia and was very happy about that. The Latvians were happily manufacturing shoes and uniforms for the Russian Red Army. We know how that story ended.

Many people ask me, "Why did you behave like that in relation to these CIA prisons?" I think that all is for the best. It is good that we have discovered yet another flaw in our democracy and could remedy the situation. Certain responsible persons made important decisions that had to do with national security issues, and, according to the investigation material, they had not informed the president about these decisions. We have made this problem public, and I hope such things will not happen again in the future.

The Homeland Union (TS) [the conservative Homeland Union – Lithuanian Christian Democrats, head of the ruling coalition. Azubalis is a member] is always saying that the more there is of the United States in Europe, the less there would be of Russia in Europe. However, the CIA prison story was in a way a signal Lithuania sent that "there was too much of the United States" in Europe. Was it worth escalating the story that actually did not have any closure? Have we not damaged our relations with the United States?

The end of the story was the Prosecutor Office's investigation into possible violation of official powers. The most dangerous thing for new democracies is uncontrolled structures that do not adhere to the rule of law. Our strength is democracy, transparency, and the rule of law. I think that the Americans understand that very well.

EU policy towards Russia is often a policy of appeasement. Is it beneficial to Lithuania to follow such foreign policy?

The ultimate result of the EU foreign policy towards Russia should be based on an agreement. Everything will depend on what bilateral legal commitments we manage to agree on. This is why I am saying that Lithuania should participate in this process more actively.

What is your vision of the EU? Will Lithuania keep acting as an accommodating partner, always willing to accept and ratify anything Brussels proposes without as much as a minimal consideration? [Did we do that] when we approved the European Constitution? What kind of EU does Lithuania really want?

I cannot speak for the entire country. The reason the EU was created was to solve the problem of unity [then]. Unity remains a topical issue in Europe. Some countries are saying that a military deal with a third country is damaging to European unity, others are saying that such a deal actually shows that we have mutual trust. The stronger Brussels is, the stronger will be the EU countries that do not have the necessary resources to be powerful on their own, and the opinion of these countries does not always correspond to the opinion of Berlin or Paris. The TS has always supported the idea of strong EU institutions.

You have said that Lithuania is sometimes too eager [to ratify EU documents] and that because of that it looks ridiculous. I think that this eagerness comes from the understanding that we want the EU to be more allied, and we want to achieve that as soon as possible. Such behavior does not look very sensible or clever. However, we are acting like that because of our past and our desire to be together with Western countries as soon as possible.

In your opinion, do we need deeper EU integration?

Yes, I think that only if we have deeper integration will we manage to avoid the situations where some old EU countries are tempted to seek to have the so-called two-speed Europe. The two-speed-Europe scenario would be bad for us. Already now we feel inferior because we are not in the eurozone: It is more difficult for us to borrow money than it is for eurozone members. This is an obvious example of the problems we are facing because we have not fully integrated into the EU.

Is EU governance really democratic? Is the EU political system not in conflict with the democratic and liberal values of the EU countries?

I think that EU governance is not democratic. However, a transformation is under way, and this is why perhaps this is unavoidable. How can we call it democratic when some EU countries install their EU commissioners to manage certain areas of competence, and their expertise in these particular areas of competence is obviously questionable?

Are we witnessing an empire in the making? An empire that is above the EU member states. Will deeper EU integration strengthen this empire-based governance even more?

After the adoption of the Lisbon Treaty, the national parliaments have gained more powers. The European Parliament has gained more powers as well; it is not just some link in the chain of bureaucratic governance anymore. The parliamentary level is getting stronger. I think the time will come when the standards of liberal democracy will become mandatory in all high-level EU institutions.

In your opinion, why isn’t Lithuania paying attention to the questionable elements of EU governance, the growing influence of the big EU countries, the deficit of democracy, the wish to regulate every little detail, and the bureaucracy, but is so eager to fight when issues of sexual minorities are being discussed in the European Parliament or the Seimas?

Not always, there was a discussion on the Services Directive and the so-called third energy package. At least the foreign affairs committee of the previous Seimas had serious discussions and disagreements with the management of the Economy Ministry. However, if we want to play the EU power games at the same level [as big EU countries], we need a very big bureaucratic apparatus, something Germany and France have.

Yes, sometimes the odious things you have just mentioned do happen. It would be strange if there were no strange things. This is unavoidable. And it does not depend on the government. Life is life.

Not long ago, it was announced that France was likely to sell their Mistral naval vessel to Russia. It could be used in special offensive operations somewhere in the "near abroad." How do you view this decision by France?

The least they could do is explain. I agree with my colleague [Defense] Minister Rasa Jukneviciene, who said that we have to ask France to explain itself. From the formal point of view, and in the context of NATO, there are no legal acts or obligations that forbid France from doing that.

There are criteria for the export of weapons approved by the EU. According to them, weapons can be sold only to countries that observe the principle of not using one's power, who do not pose danger to their neighbors and EU members, and who do not violate human rights. France's decision in a way says that it believes that Russia is such a country. Can Lithuania accept such France's attitude towards Russia?

I agree with Jukneviciene that we need to ask our French friends to explain how they understand this situation. It is difficult to form a clear view from the separate media reports. I understand that Jukneviciene will try to clarify this issue with the French.

The Foreign Ministry will not get involved?

We have the defense minister's statement. It would be strange if all state institutions now started reacting and sending certain signals. On the other hand, if France shows so much trust in Russia, then perhaps Russia could cross out from its military doctrine a provision that NATO's expansion poses danger to Russia?

Will there be an adequate reaction to the steps taken by the French? Or will everything remain as it is?

I cannot say that the situation will remain the same, nor can I say that it will change. In any case, this story will generate some kind of reaction. I am certain these things will be discussed, but I do not want to speculate who and in what format would discuss them. We will see. The issue is very serious; this is the first time in NATO history that we’ve had such an incident. This is not just some aircraft violating the territory [an allusion to the incident when a Russian aircraft violated Lithuanian airspace several years ago].

Could we say that the United States is withdrawing from Europe and is shifting political priorities to the Middle East? There have been some public discussions about that. What consequences this could have for the world and Lithuania?

I think that the United States is not withdrawing from Europe, but it is focusing its attention on places where they are facing serious challenges. If I were in their shoes, I would have done the same. Where are the biggest challenges – in Pakistan, Afghanistan, or the Baltic countries? The place where U.S. soldiers die every day or the EU? On the other hand, we know that our partners are seriously engaged in plans to strengthen our security.

Do you have in mind the defense plan for the Baltic countries?

I have in mind what I have said. Among other things, there will be exercises organized together with our allies conducted in Lithuania, Latvia, and Estonia.

Do you think that during the coming decades we will see a shift from the autocracy of the United States that has lasted for over two decades since the Cold War – and that has been seen as notorious by many – to the diarchy of the United States and China?

These two countries have strong financial ties, stronger than we may think. However, I believe in democracy and the free market. In this context, a democratic society has many advantages. And this means that the United States has this advantage against any developing undemocratic world power.

But China is catching up to the United States.

The practical values are free trade, free people, and a democratic society. It is these values that empower long-term successful growth.

Augusto Pinochet successfully boosted the economy in Chile without the aforementioned values.

And how did it end? Chile came back to where it started. An operation was carried out – I will not assess whether it was good or bad – and now Chile again has free elections. Chile is again a normal country. I think that as long as China and other undemocratic countries do not move towards democracy and respect for human rights and freedoms, they will never catch up with the most advanced democratic countries, such as the United States for example.

Source: Delfi website, Vilnius, in Lithuanian, 11 February 2010

Estonia: Get an e-life

In politics, health care, education, Estonia has been in the vanguard of internet use in every area of public life for years now. But all this e-life could be taking its toll on real life, cautions an editorialist.

We’re so used to living with e-everything that we talk about an e-police, e-government, e-state, e-school, e-health care, and the list goes on and on. But several dangers lurk behind all that e-existence. All these IT solutions are marvellous, to be sure: they save time and money, spare our nerves and plenty else as well. But they can also prove dangerous when the means become ends in themselves. What becomes crucial then, for e-government, is the e-connection, which has nothing whatever to do with the substance or quality of actual governance.

We often talk about e-health care, which uses high-speed internet capabilities for the extremely rapid and global transmission of data. But that could be at the expense of actual health care. We fund an e-school, but the money doesn’t go into running the school or its curriculum: it serves to set up another data base. In a word, the real meaning of things ends up going by the board. To put it another way, reality fades, true feelings pall and end up being supplanted by e-love (virtual sex already exists) or coded text messaging. The more e-solutions and e-communication there are, the less real communication there will be. It might be amusing and cost-effective to hold e-weddings, with e-happiness and e-guests into the bargain. The latter will relish delicacies alighting onto their plates like tetrominoes and e-drinks that won’t get them drunk. If all that suits the masses, that’s perfect. That’s what it takes to get re-elected. The e-elections are already turning into an end in themselves. As a result, the whole point of the electoral process – giving someone a mandate to represent the citizenry and safeguard their interests – is becoming lost, or at least blurred.

E-management is as convenient as it is expeditious, but has given rise to a system in which human beings are secondary and partly exonerated from any responsibility. “Send me a mail and we’ll see...”, and it goes without saying that when you receive an invoice containing a mistake (provided you actually get it, of course), you’re in for an excuse like: “But that’s what my computer said….” The means have become so all-important that everyday life has been superseded by a sort of e-life, which is beginning to play a part in every domain. In the end, we might be better off escaping from real life when it no longer satisfies us, and hiding behind e-life, forming e-relationships and, eventually, having our e-remains conveyed to the e-cemetery by the operating system.

За матеріалами www.presseurop.eu

Балтійська етномовна модель держави

На теренах колишнього Радянського Союзу піонерами у входженні до ЄС, НАТО та інших західних структур виявилися Естонія, Латвія та Литва. У СРСР їх майже ніколи не вважали своїми, тому ніхто не здивувався, що вони першими від’єдналися від «союзу братерських народів», вже у 1990 р. Балтійці навіть не захотіли обговорювати з Москвою питання входження до Співдружності Незалежних Держав (СНД), що залюбки зробила Україна. Балтійські країни пішли шляхом розбудови парламентської моделі держави із яскраво забарвленим мовним націоналізмом та взяли швидкий курс на інтеграцію у ЄС та НАТО. У жодній іншій країні Європи не була настільки виражена модель мовного націоналізму, як це відбулося у Латвії і меншою мірою в Естонії після відновлення ними незалежності у 1990 р.

Саме ці 2 країни мають найбільший інтерес для України, бо їх характеризують численні російськомовні меншини, що складають від 30% до 35% населення.

Латвія та Естонія спромоглися не тільки швидко інтегруватися у НАТО та ЄС, але і отримати найвищий рівень життя серед країн колишнього СРСР (навіть вищий, ніж Росія з її природними ресурсами). На мою думку, однією з передумов такого динамічного успіху була нейтралізація «російського чинника». В її основі були економічні, політичні та соціальні успіхи нових балтійських держав, що підняли престиж латиської та естонської мов серед національних меншин (чого бракувало Україні).

На відміну від інших країн посткомуністичного табору, у політичних елітах Латвії, Естонії і Литви велику роль відіграли представники західної діяспори, які не володіли навіть російською мовою і здобули освіту у західних країнах. Окрім того, балтійські держави зважилися на процес жорсткої натуралізації російськомовних громадян. Офіційні уряди Латвії та Естонії відкинули схему “zero citizenship” та змусили російськомовне населення своїх держав пройти мовні іспити та іспити на знання історії і конституції, аби отримати громадянство. Незважаючи на постійні погрози правлячої російської еліти та волання російськомовної меншини, Таллінн та Рига не побоялися примари російської агресії та російськомовного сепаратизму.

У 1998 році було ухвалено найскандальніший закон - Закон про працю, згідно з яким працівників дозволялося звільняти за недостатній рівень володіння латиською мовою. http://www.vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/05.html. Це спричинило хвилю невдоволення російськомовної меншини, але не зупинило процес розбудови національних держави у Латвії. Так само як не зупинив цей процес той факт, що латиська та естонська мови радикально відрізняються від російської.

Не менш суперечливим було непідписання Латвією та Естонією Європейської Хартії з регіональних мов і мов меншин. Уряди балтійських країн аргументували свою позицію тим, що державотворення у Західній та Центральній Європі перебуває на різних стадіях, як наслідок – західноєвропейські норми не можуть сліпо копіюватися центральноєвропейськими державами. Слід зауважити, що Європейську Хартію з регіональних мов і мов меншин не підписали навіть деякі західноєвропейські уряди, зокрема Франція, що небезпідставно побоюється процесу «балканізації» країни.

У 2007 р. усередині Латвії та Естонії розпочалося обговорення Лісабонської угоди, проти якої виступили деякі політичні сили 2 балтійських країн, оскільки ця угода у примусовому порядку зобов’язувала усіх членів ЄС дотримуватися прав мовних меншин. Велика частина населення Естонії та Латвії розглядають ЄС як економічну, а не політичну організацію. Будь-які спроби поставити під сумнів етномовну гомогенність Латвії та Естонії перетворюють балтійську громадськість у європесимістів. Побоюючись подібної реакції серед населення своїх країн, балтійські уряди ратифікували Лісабонську угоду без референдумів, що спричинило хвилю невдоволення серед пересічних естонців і латишів.

Нижче спробуємо детальніше розглянути специфічні особливості мовної політики Естонії та Латвії.

ЕСТОНІЯ

Мовна політика Естонії яскраво демонструє дію моделі етнонаціонального захисту як прикладу напрацювання чітких критеріїв належності до спільноти, що ототожнюється з титульним етносом – естонцями, і передбачає формування держави однієї нації. Але нації політичної – саме завдяки тому, що в основу формування естонської нації покладено не етнічний, а мовний критерій. Офіційне завдання мовної політики Естонії – відновити вживання естонської мови в усіх сферах життєдіяльності. Корені цієї моделі етнонаціональної політики в цілому, і мовної зокрема, бачимо в історії Естонії другої половини XX століття.

За радянських часів усі публічні сфери життя було русифіковано для того, щоб полегшити інтеграцію в естонське суспільство неестонського населення. Тому для того, щоб отримати роботу певного статусу, естонці мали вивчити російську мову. Останній було фактично надано статус другої державної мови (не як іноземної) в освіті, в деяких сферах державного життя вона стала першою. Знання ж місцевої мови російськомовні мігранти не вважали за потрібне, цим пояснюється низький рівень володіння нею (13 – 20 % серед неестонців). Частка титульної нації постійно скорочувалася: якщо на початку радянської окупації вона становила 97,3 %, то у 1989 р. – лише 61,5 %. У промисловості та комунікаціях Естонії естонці становили менше половини працевлаштованих.

Соціальний статус титульної нації знижувався, занепадала естонська мова, тоді як російська процвітала. В результаті штучно створене в Естонії російськомовне середовище дуже мало контактувало з естонцями, перешкоджаючи інтеграції соціуму. Одночасно з напливом прибульців розпочалися незворотні зміни мовної ієрархії [1]. 1. Druviete, I. Linguistic Human Rights in the Baltic States. - International Journal of the Sociology of Language no.127, - 1997. – 161 - 185 pp.

Після поновлення незалежності у 1991 р. естонські законодавці усвідомили, що саме мовна політика є наріжним каменем відтворення етнічної палітри Естонії початку 1940-х років, оскільки саме вона стала механізмом її розмивання. Але завдання було не з простих. Пошук виваженої моделі етнонаціональної політики унеможливлювався тим, що в Естонії існували дві мобілізовані етнолінгвістичні групи – естономовна і російськомовна. Обидві ідентифікували себе з більшістю і мали різні погляди на розвиток країни.

В Естонії спостерігалася конфронтація між двома мовними спільнотами, які ототожнювали себе з двома різними етносами. Титульна нація, естонці, почувалася вповноваженою історією покласти край окупації та гнобленню, включаючи й мовне гноблення. Російськомовна громада не чекала такого повороту подій, отож виявилася неготовою зустріти жорсткі вимоги, пов’язані зі знанням мови, натуралізацією, працевлаштуванням, що з них випливали. Як наслідок – зниження стандартів життя для тих росіян та російськомовних, що виявилися нездатними задовольнити ці вимоги країни проживання.

Першим державним органом, що був створений для підняття статусу естонської мови, стала Національна мовна колегія (National Language Board). Цей орган відповідав за планування мовної політики, моніторив використання естонської мови як рідної і як другої. Головними завданнями цієї інституції було вироблення мовної політики та стратегій мовного планування, аналіз передумов ухвалення закону про мову, нагляд за розробкою термінології тощо. Діяльність колегії ускладнювалася необхідністю дотримання прав людини тих осіб, які мали постраждати під час спланованої зміни мовної ієрархії.

У 1993 році набрав чинності Закон про мову, який передбачав чотирирічний перехідний період для вивчення естонської мови і витіснення російської [4]. 4. Language Law Of The Estonian Soviet Socialist Republic -

http://www.minelres.lv/NationalLegislation/Estonia/Estonia_Language1989_English.htm

Згідно з цим законом мовний критерій замінив критерій етнічної належності у відтворенні титульного етносу. Законодавець поставив у центр національної ідентичності саме мову як запоруку національного відродження. Це послабило наголос на етнічності та запобігло створенню етнократичної держави. Тому законодавство та адміністрування впровадило не етнічні преференції, як твердять росіяни, а лінгвістичні. Щоб стати представником титульної нації, достатньо належним чином опанувати державну мову, базові закони та історію. Ці вимоги відкриті для кожного негромадянина, тому вважаються в Естонії цілком демократичними.

Мовне законодавство не просто підвищило статус естонської мови - воно вплинуло на процес формування естонської еліти через перерозподіл влади на користь титульного етносу, який володів мовою і замінив у владі, завдяки відповідності мовному критерію як головному при обійманні будь-якої посади, представників російського етносу.

1995 року було ухвалено новий Закон про мову. В першій його статті зазначено, що естонська мова – єдина державна. Будь-які інші мови, навіть мови історичних етнічних меншин, вважаються іноземними (ст. 2.) Це викликало хвилю невдоволення російського етносу.

2000 року до мовного законодавства Естонії були внесені зміни, завдяки чому воно стало ще жорсткішим стосовно тих мешканців країни, які недостатньо мірою опанували естонську мову. Представники усіх професій бізнес-середовища, сфери громадського обслуговування, органів влади мали підтвердити свій рівень володіння мовою. Фактично зміни законодавства негативно вплинули на права усіх працевлаштованих в Естонії, для кого естонська мова не була рідною - від обслуговуючого персоналу до професорів. Але естонські законодавці переконані, що вони, відтворюючи монолінгвістичне середовище, у такий спосіб захищають фундаментальніше право кожного естонця – право спілкуватися на усій території Естонії рідною мовою, запроваджене ст. 4 Закону про мову. Саме для захисту цього права і створювалося естономовне середовище через встановлення чітких мовних зобов’язань перед усіма інституціями та окремими особами. Закон не містить розрізнень щодо їх виконання для публічних та приватних юридичних осіб. Виконання мовних зобов’язань ст. 5 Закону про мову (вимога знання та використання естонської мови) делегувалося до працівників державних інституцій та органів місцевого самоврядування у провадженні справ з усіма іншими організаціями чи фізичними особами.

Після ухвалення досить жорсткого Закону про громадянство більша частина представників нетитульної нації Естонії отримали статус негромадян, який позбавляє їх більшості політичних прав та суттєво обмежує економічні права. Лише особи, які були громадянами до анексії Естонії в 1940 році та їх нащадки визнавалася громадянами. Таких на момент здобуття незалежності було близько 62 % населення. Усі інші отримали право натуралізуватися. А головною передумовою натуралізації стало володіння естонською мовою.

Під тиском демократичних інституцій ЄС уряд Естонії спростив мовний тест для аплікантів на естонське громадянство, вилучивши з нього 10 % найскладніших запитань. Успіхи охочих здобути громадянство країни проживання зросли. Відсоток успішності складення іспиту досяг 90%. Однак російськомовна громада прагне більшого. На її думку, 50 % - 70 % негромадян неспроможні і досі виконати вимоги щодо знання естонської мови. Більше половини російськомовних негромадян заявляють, що хотіли б здобути естонське громадянство, якби мовні вимоги не були такими жорсткими. Масових програм вивчення естонської мови з належним фінансуванням протягом 1990-х років не було, і це найбільше гальмувало процес натуралізації негромадян країни. Негативом мовної політики можна назвати те, що увага більше приділялася короткостроковим перехідним програмам, тоді як довгострокові програми адаптації, на зразок освітніх або інтеграційних, залишилися поза увагою держави, що призвело до загострення міжетнічних стосунків між власне титульним етносом та російськомовним сегментом естонського суспільства, і маргіналізації останнього. Як наслідок, 28% російськомовної молоді в Естонії і досі вважають вивчення естонської неактуальною і марною справою. 2. Source: Eurolang News, by Alexander Shegedin, Tallinn, October 11, 2004, www.eurolang.net

Мовна політика мала чітке етнонаціональне завдання – відродження Естонії як держави естонців. Це не могло не спричинити невдоволення серед неестонців, які, тим більше, є негромадянами. У країні навіть виник спеціальний термін, який обслуговував зміну мовної ієрархії в суспільстві – „мовне планування”. Це планування, а точніше – послідовна мовна політика, впроваджувалося через понад 400 законодавчих актів, Конституцію та безліч інших нормативних документів.

Найповніше завдання мовної політики Естонії відображене в Конституції. Національне будівництво Естонії як національної незалежної держави досить збалансоване в тексті Основного Закону. Воно здійснюється через впровадження естонської мови як офіційної (національної) мови, а також ієрархії та регулювання мов національних меншин. Конституція проголошує Естонію як національну державу (державу-націю), політично унітарну (ст. 2). Тобто будь-які етнічні автономії, створення яких вимагала російськомовна меншина, є антиконституційними. На практиці дві головні характеристики національного будівництва, а саме – запровадження єдиної офіційної мови та ієрархізація мов меншин, призвели до запровадження Конституцією двох мовних режимів: естонський монолінгвізм на усій території Естонії; білінгвізм меншин зі знанням естонської мови поряд з рідною. Крім того, Конституція передбачає впровадження функціонального режиму іноземної мови за потреби.

Єдине, в чому мовне законодавство пішло на поступки вимогам Євросоюзу, – впровадження єдиної європейської системи оцінювання рівня володіння естонською мовою. Згідно з нею рівень компетенції в естонській мові поділяється на три основні категорії:
· основний (базовий) рівень володіння (раніше поділявся на три рівні – A, B, C);
· середній рівень володіння (D);
· вищий рівень (раніше мав два рівні – E, F).

З 1 вересня 2007 р. в Естонії розпочалася 4-річна освітня реформа, наприкінці якої (у 2011 р.) 60% навчальних програм у російськомовних середніх школах мають перейти на естонську мову викладання. Це викликало хвилю агресії серед російськомовних, однак не зупинило мовну політику офіційного уряду Таллінна.

Територіальний двомовний режим Естонії прописаний у ст. 51(2) та ст. 52(2) Конституції, згідно з якими в адміністративних одиницях, де постійні мешканці належать до етнічної меншини, усі мають право зажадати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх чиновників давати відповіді на запити і звернення мовою етнічної меншини. Місцеві органи влади можуть також використовувати мову більшості територіального утворення постійних жителів (а на національному рівні – етнічної або мовної меншини) у внутрішньому спілкуванні. Така норма закону відсутня у сусідній Латвії, що дозволяє стверджувати про відносно ліберальне мовне законодавство Естонії. Щоправда, російська етнічна меншина так і не змогла скористатися з цього положення. Право ради органу місцевого самоврядування запропонувати іншу мову, окрім естонської, для внутрішнього вжитку та адміністрування спробували використати в містах Narva та Sillamae 1995 року. Однак уряд відхилив ці пропозиції з кількох причин. По-перше, мешканці цих міст, хоч і були росіянами за походженням, згідно зі ст. 2 Закону про культурну автономію не становили меншини, бо не мають естонського громадянства. По-друге, не виконувалася умова використання другої мови як додаткової: малося на увазі, що органи місцевого самоврядування повинні були вести роботу естонською, а вже потім запроваджувати мову меншини. А оскільки до цього органи влади більше послуговувалися російською, а отже порушували пріоритет принципу створення естономовного середовища, а вже потім двомовного, то уряд відмовив їм.

Попри усі внутрішні проблеми, агресію російськомовної меншини та зовнішньополітичну війну з Росією, мовна політика Естонії принесла свої результати. Серед російськомовного населення зростає попит на естонську мову та освітні, кар’єрні перспективи, які вона дає, - якщо не представникам російськомовної меншини, то вже їх нащадкам. Бажання долучитися до стандартів життя, які зараз пропонує своїм громадянам Естонія в межах Європейського Союзу, інколи є вищим за етнічне невдоволення меншинним статусом або статусом негромадян.

ЛАТВІЯ

На відміну від Естонії, Латвія ніколи не була гомогенною країною. Перед початком радянської окупації, у 1939 р, латиші становили 73% населення і мешкали переважно у селах, тобто латиська мова була сільською мовою (як українська в Україні та естонська в Естонії).

У 1989 р. частка латишів у загальному населенні республіки впала до критичної цифри – 52%. Серед 15 республік колишнього СРСР лише Казахстан мав меншу за Латвію частку титульної нації у загальному етнічному складі. Опинившись перед загрозою стати меншиною у власній країні незалежний уряд Латвії ухвалив суперечливі Закон про мови і Закон про громадянство, які змушували прибуле після 1940 р. населення пройти натуралізацію, тобто підтвердити своє громадянство. Як виявилося, підтверджувати свій статус заходилися далеко не усі.

У деяких містах, як-от столиці області Латгейл м. Даугавпілс, у 1920 р, етнічні латиші становили тільки 2% населення. 85 років потому (у 2005 р). ситуація змінилася не настільки кардинально – частка латишів зросла лише до 15%, а росіяни зменшилася до 56%. Водночас, 68% населення міста є громадянами Латвії, а це означає, що вони успішно пройшли етап натуралізації.

На відміну від Естонії, у латвійському законодавстві не передбачено двомовного режиму для національних меншин. Латиші почуваються на горі мовної ієрархії, перебуваючи навіть в абсолютній меншості у такому економічно депресивному регіоні як Латгейл.

12% населення Латвії взагалі не знають латиської мови. Згідно перепису 2000 р, 81,7% населення країни могли говорити латиською мовою (у тому числі 58% росіян), в той час як у 1989 р. таких було лише 62,3%. (3. Central Bueraux of Statisctics, p 40-41). Постійно падає частка тих, хто вважає вивчення латиської мови важкою справою. У 1996 р. таких було 56%, а у 2002 р. 44%. (4. Valoda survey, p 38).

Механізм латвійської «мовної революції»Стаття 18 Конституції Латвії зобов’язує парламентарів «бути лояльними Латвійській державі, захищати Латвію як незалежну і демократичну державу, зміцнювати її суверенітет та посилювати роль латиської мови у державі».

Працівники державних і приватних інституцій, іноземні фахівці та іноземці у приватних структурах, які працюють у Латвії, повинні знати та використовувати державну мову (стаття 6). Усі документи і бухгалтерія, судові провадження та армійські документи мають бути державною мовою (статті 8, 10, 12, 13). Право здобути освіту державною мовою гарантоване Конституцією (стаття 14). Стаття 9 Закону про Освіту закликає до перегляду середньої освіти російською мовою і запровадження двомовної системи. Те саме стосується мас-медіа, особистих імен, географічних імен тощо. Урядові органи приймають документи тільки латиською мовою або з нотаріальним перекладом на латиську мову. Поняття «мова національних меншин» відсутнє у Конституції Латвії.

За словами голови Департаменту з контролю Державного Мовного Центру, Антонса Курситиса, держава має визначити рівень володіння державною мовою для працівників приватних компаній, аби захистити інтереси етнічних латишів. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, October 8, 2007

Міністерство Освіти розробило законопроект, який передбачає навчання у державних і приватних вишах тільки офіційними мовами ЄС. Це означає заборону використання у навчальному процесі російської мови. Винятки можуть бути тільки для іноземних студентів з країн-нечленів ЄС. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Centre for Human Rights, March 28, 2008.

Частка програм нелатиською мовою не може перевищувати 25% усього часу трансляції (за винятком Латвійського Телебачення, Латвійського Радіо, кабельного телебачення, супутникового телебачення, супутникового радіо).

Найвищий рівень володіння мовою – близький до «рідної мови», тобто знання і використання фразеологічних виразів та діалектів. Він вимагається від державних службовців, у тому числі муніципальних рад (навіть у селах), голів державних органів, ректорів і деканів вищів освітніх закладів, філософів, істориків, редакторів, секретарів, адвокатів, нотаріусів, прокурорів та суддів. Це стосується також голів політичних партій та неурядових організацій, що, до речі, суперечить мовній свободі у приватній сфері. Після хвилі критики з боку ОБСЄ Латвія послабила вимоги щодо рівня володіння латиською мовою для державних службовців та керівників неурядових організацій. http://www.linguapax.org/congres/taller/taller3/Druviete.html

У Латвії були створені відповідні органи, що відповідають за впровадження мовної політики держави:
· Державна Мовна Комісія перебуває під патронатом Президента і займається розробкою мовної політики Естонії;
· Державний Мовний Центр (у межах Міністерства Юстиції), що контролює виконання мовного законодавства і накладає відповідні штрафи на його порушників. Центрові підпорядковувуються мовні інспектори. Він має справу з усім – від друку підручників латиською мовою до мовних інспекцій вулицями міст. Інспектори або реагують на скарги, або проводять вибіркові перевірки в установах чи крамницях. Інспектори Державного Мовного Центру мають право відвідувати усі громадські та приватні інституції, бізнес-підприємства та неурядові організації. Вони уповноважені запрошувати усіх людей до Центру, аби підтвердити рівень володіння державною мовою. Мовні інспектори мають право вимагати від працедавців проходження повторного мовного іспиту для того чи іншого працівника, якщо існують сумніви щодо його мовних здібностей. У разі, якщо мовний рівень не буде підтверджено протягом 6 місяців з часу претензії, інспектор може вимагати звільнення працівника. Зокрема, інспектор може на робочому місці влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною. Усі такі працівники зобов'язані мати при собі мовний сертифікат одного з трьох рівнів.
· Державна Мовна агенція (при Міністерстві Освіти), в обов’язки якої входять консультації та аналіз мовної ситуації у країні;
· Національна агенція з навчання латиській мові (при Міністерстві Освіти);
· Центр перекладів і термінології;
· Департамент Державної мовної політики при Міністерстві Освіти Латвії.
Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Centre for Human Rights, October 16, 2008

Важливим органом стала Натуралізаційна Палата, яка займається натуралізацією негромадян Латвії. При ній був створений Інформаційний центр, що покликаний поширювати інформацію (брошури, телевізійні ролики тощо) латиською та російською мовами про вимоги натуралізації серед негромадян країни. Слід зазначити, що так звані «негромадяни» не вважаються іноземцями або нелегалами. Уряд надав їм спеціальні паспорти з обмеженим статусом. Зокрема, негромадяни не можуть брати участь у виборах (за винятком муніципальних), не мають преференцій при подорожах у країни ЄС та Північної Америки тощо. Голова Натуралізаційної Палати Ейзенія Альдерман переконана, що аплікант, який не пов'язаний з міжнародним тероризмом, який говорить латиською, знає Конституцію та Історію Латвії, який підписав клятву нового громадянина, може вважатися лояльним до Латвійської Держави.

Латвійський уряд заохочує грошима негромадян країни у виїзді за межі Латвії. Зокрема, один російськомовний пенсіонер ІІ світової війни з 1 січня 2006 р. отримує 1200 LVL (1,707 Євро) у разі, якщо він готовий виїхати на постійне місце мешкання в іншу країну. Якщо таких пенсіонерів двоє, то латвійський уряд готовий виділити 1800 LVL (2,560 Євро); якщо троє – 2,400 LVL (3,414 Євро) і якщо 4 та більше – 2,700 LVL (3,841 Євро). Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, December 20, 2005.

Найважливіші мотиви для натуралізації у Латвії:1. Бажання знайти добру роботу (42,6%).
2. Прагнення подорожувати без проблем (38%)
3. Бажання брати участь у виборах (28,1%)
(Panorama Latvii, June 12)

Обсяг штрафів за порушення мовного законодавства Латвії сягає 400 доларів США. У разі, якщо негромадянин Латвії підробив сертифікат про проходження мовного тесту або документ про громадянство, йому загрожує кримінальна, а не адміністративна відповідальність. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, April 25, 2007 Latvijas Avize.

Найпоширеніші причини накладення штрафів:
1. Невикористання державної мови при виконанні службових обов’язків
2. Неналежне використання державної мови в анотаціях та маркуванні імпортованих товарів
3. Недотримання частки латиськомовних програм на телебаченні та радіо

Слід зауважити, що рівень володіння латиською мовою серед російськомовного населення доволі поганий (як правило, нижче середнього), що обмежує можливості цієї частини суспільства посідати високі місця у соціальній ієрархії Латвії. Саме тому міжнародні організації і окремі держави надають фінансову допомогу у навчанні латиської мови та інтеграції суспільства. Найважливіші - це Національна програма з навчання латиської мови та Національна програма з інтеграції суспільства.

Національна програма з навчання латиської мови розпочала свою діяльність у 1995 р. при Міністерстві Освіти Латвії. У 1994 р. уряд Латвії звернувся з проханням до Програми Розвитку ООН створити і очолити місію експертів, яка сприятиме розробці та імплементації навчальної програми з латиської мови. Програма отримала фінансову допомогу від ЄС, Програми Розвитку ООН, фонду Сороса, ОБСЄ, Freedom House, урядів Данії, Швеції, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії, Великої Британії і США. Окрім того, уряд Латвії виділяє на розвиток і захист латвійської мови близько 3 млн. доларів США щороку. Ключова мета цієї програми – консолідувати латвійське суспільство шляхом зменшення мовної сегрегації і просування спільних цінностей. Annual Report NPLLT 2002. Фахівці організації готували мовні програми на радіо і телебаченні, в Інтернеті, на СD. Попри те, що курси відвідало лише 12% російськомовного населення, вони сприяли поширенню інших каналів вивчення латиської мови. Організація співпрацювала з Національною службою праці, впроваджуючи курси для безробітних. Водночас, відсутність позитивного сприйняття з боку локальної влади інколи гальмувала розвиток програми. Найбільшою проблемою організації була нестача вчителів латиської мови, бо попит на її вивчення виявився більшим, ніж існуюча на той час пропозиція.
Національна програма з інтеграції суспільства розроблялася 3 роки і розпочала свою діяльність у 2001 р. під патронатом Міністерства Юстиції Латвії. Структура фінансувалася переважно іноземними організаціями та урядами закордонних держав. Найбільша сума коштів надійшла від грантової схеми ЄС PHARE. У листопаді 2002 р. у рамках цього проекту був створений виконавчий орган - Секретаріат з інтеграції, та запроваджена посада Міністра з інтеграційних питань. Одним з фундаментальних завдань програми стало вільне володіння державною мовою усіма громадянами країни, знання і повага до її історії та Конституції. Інтеграційна програма підкреслила консолідаційну функцію латиської мови.

Незважаючи на різке зменшення російськомовних у Латвії (за 10 років майже на 10%), позиції російської мови лишаються сильними у приватному секторі, початковій і середній школах, доволі сильні у поліції, громадському транспорті, охороні здоров’я, а також у збройних силах (близько 20% латвійських солдатів не знають латиської мови). 75-80% населення Латвії лишаються двомовними (у порівнянні з 44% в інших країна-членах ЄС).

Чинники, які позитивним чином впливають на майбутні перспективи латиської мови:
1. Достатня кількість так званих мовців «L1» (хто спілкується латиською з дитинства) і «L2»-(мовців, хто перейшов у спілкуванні з російської на латиську мову);
2. Використання латиської в усіх соціолінгвістичних колах, зокрема у парламенті, міністерствах і муніципалітетах, на усіх рівнях освітньої системи;
3. Висока якість стандартної латиської (розвинута стилістична система і термінологія):
4. Нинішній статус як єдиної державної мови та існуючі законодавчі механізми для захисту мови титульної нації (Закон про державну мову та законодавчі акти, скеровані на його імплементацію);
5. Майбутній статус як однієї з офіційних мов ЄС.

Чинники, які можуть зашкодити розвитку латиської мови:

• 
  
  Нестабільна економічна ситуація та політична фрагментація країни
• 
  
  Зменшення чисельності населення через падіння рівня народжуваності
• 
  
  “Комплекс меншовартості» серед латишів, що перешкоджає розвитку білінгвізму серед російськомовного населення країни
• 
  
  Велика економічна вага англійської та російської мов
• 
  
  Присутність російськомовної громади, що має зовнішню підтримку
• 
  
  Втілення в життя деяких міжнародних стандартів з прав меншин, що ігнорують постколоніальний статус латиської мови, і гарантування захисту мов меншин, зокрема російської за рахунок латиської
• 
  
  Брак стратегічних програм з дослідження і розвитку латиської мови

Джерело: World Congress on Language Policies, Barcelona, April 16-20, 2002, “Language Policy and Protection of the State Language in Latvia,” by Prof. Dr. Ina Druviete from University of Latvia, http://www.linguapax.org/congres/taller/taller3/Druviete.html

ВИСНОВОК. На міжнародному форумі у Брюсселі, що відбувся у березні 2009 р., латвійський президент Валдіс Затлерс заявив, що так звана Залізна завіса впала, але на її місці з’явилася «завіса цінностей» між латишами та російськомовними мешканцями, а російсько-латвійські стосунки зіпсовані насамперед через різне сприйняття демократії у 2 країнах. Lessons from the Iron Curtain, Mar 25, 2009, by Kate McIntosh. http://www.baltictimes.com/news/articles/22580/

Підстав для тривоги у латвійського та естонського президентів чимало. Попри спроби інтеграції російськомовної меншини у життя нових балтійських країн, на початок 2009 року майже 400 000 латвійців (близько 18% населення) і 100 000 естонців (8% населення) досі не мали громадянства.

Росія щороку провадить усе агресивнішу зовнішню політику стосовно своїх сусідів, і це змушує балтійські уряди форсувати розв’язання мовної проблеми у своїх державах. Варто зазначити, що на відміну від України, кількість російськомовних у країнах Балтії швидко падає. Приклад Латвії та Естонії також спростовує той факт, що витіснення мови колишньої метрополії з культурного і бізнес-середовища спричиняє загальне погіршення інтелектуального потенціалу новоутвореної держави. Навіть незважаючи на драматичні наслідки фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., на практиці відбулося навпаки – Естонія, Латвія і Литва є найбагатшими на теренах колишнього СРСР.
 

ДЖЕРЕЛА

1. Druviete, I. Linguistic Human Rights in the Baltic States. - International Journal of the Sociology of Language no.127, - 1997. – 161 - 185 pp. 3. Druviete, I. Linguistic Human Rights in the Baltic States. - International Journal of the Sociology of Language no.127, - 1997. – 161 - 185 pp.
2. Language Law Of The Estonian Soviet Socialist Republic - http://www.minelres.lv/NationalLegislation/Estonia/Estonia_Language1989_English.htm

3. Source: Eurolang News, by Alexander Shegedin, Tallinn, October 11, 2004, www.eurolang.net
4. Lessons from the Iron Curtain, Mar 25, 2009, by Kate McIntosh. http://www.baltictimes.com/news/articles/22580/

5. Central Bueraux of Statisctics, p 40-41.
6. Valoda survey, p 38
7. Annual Report NPLLT 2002.
8. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Centre for Human Rights, October 16, 2008
9. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, April 25, 2007 Latvijas Avize.
10. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, October 8, 2007
11. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Centre for Human Rights, March 28, 2008.
12. http://www.linguapax.org/congres/taller/taller3/Druviete.html

13. World Congress on Language Policies, Barcelona, April 16-20, 2002, “Language Policy and Protection of the State Language in Latvia,” by Prof. Dr. Ina Druviete from University of Latvia, http://www.linguapax.org/congres/taller/taller3/Druviete.html
14. Source: Integration and Minority Information Service of the Latvian Center for Human Rights and Ethnic Studies, December 20, 2005.